Десяте сходження на сільський «трон»
Таким солідним стажем перебування при владі, вочевидь, можуть похвалитися хіба що монархи, котрі замолоду успадкували трон, або диктатори–довгожителі. Підтверджувати свою незамінність на керівній виборній посаді впродовж трьох десятиліть — талант, який не передається у спадок. Хоча, як сказати. Переповідають, що прадід Марії Карпенюк колись — чи то за Австрії, чи за Польщі — таки був у Нижньому Вербіжі війтом, а рідний брат її батька очолював тутешню сільраду в 60—70–х роках минулого століття.
На нинішні вибори вона вже йти не збиралася. Мовляв, відслужила дев’ять каденцій сільській громаді — пора й на заслужений відпочинок: онуків бавити, квіти плекати, яких на її обійсті — видимо–невидимо. «Не збиралася, а довелося знову братися за цей гуж, — зізнається пані Марія. — Люди почали просити — і не сміла відмовити. Збоку може здатися, що там робити нічого — підписуй папери та тішся владою. Аж ні. Буває, приходить людина з такими проблемами, що й у мене серце починає боліти. Ось старій жіночці, яка живе в хаті з донькою–калікою, «відрізали» світло за борги, то я вже тиждень їжджу до РЕМу: переконую, прошу, плачу, аби її не штрафували. У неї ж нема що взяти — хіба що душу». >>
