«Для всіх прийдешніх поколінь письменників, журналістів, учителів, власне — пропагандистів і робітників Українського Слова Стельмах — взірець мовної майстерності й краси, лексичного багатства, розкішної метафоричності та безмежжя відтінків, барв і кольорів, — так відгукується про творчість Михайла Панасовича письменник Сергій Плачинда. — Його стиль — се класичне українське бароко в мові й літературі.. мовна стихія Стельмаха — то розкіш і безмежне поле для дослідників–мовознавців». Стельмах же вважав, що, маючи за вчителів Шевченка і Коцюбинського, просто не мав права писати погано. «Моя тема в літературі — любов до людини», — говорив Михайло Панасович. Дотримуючись цього девізу у своїй творчості, він був настільки щирим і переконливим, що його розуміли не лише в Україні, а й за кордоном. Твори Стельмаха перекладені 43 мовами світу, а роман «Кров людська — не водиця» став першим твором української літератури, який видрукували турецькою мовою. Сьогодні, у день 100–річчя Михайла Стельмаха, численні шанувальники його творчості, за логікою, мали б ретельно вибудовувати свій графік, аби устигнути на всі заходи, присвячені цьому ювілею. Але їм залишається хіба що вклонитися могилі Михайла Панасовича на Байковому кладовищі чи принести квіти до меморіальної дошки на будинку письменників Роліт у Києві. Оскільки на масштабне відзначення цієї дати наша держава — на жаль, це вже навіть і не дивує — не спромоглася. 5 червня вечір пам’яті Михайла Стельмаха відбудеться у Спілці письменників, в Інституті української мови запланована конференція до 100–ліття Михайла Панасовича, науковці також поїдуть на Вінниччину, на батьківщину письменника... Скромненький список подій як для вшанування людини такого рівня... >>