Щойно відгриміла Друга світова війна. На руїнах Європи Улас Самчук мріяв про «велику українську літературу». «Для кого перелицьовував свою «Енеїду» Котляревський? — питав він сам себе. — Хто читав Куліша? Кому кидав свої огненні слова Шевченко? І Панас Мирний, і Грінченко, і навіть пізніше Леся Українка, Коцюбинський, навіть Франко і Стефаник…» Справді: для кого писали українські класики? Відповідь Самчука проста: «Ті люди писали самі собі, самі собі читали…» Самі собі? Не думаю. От хоч би та–таки «Енеїда». У неї було багато читачів. І козаки Задунайської Січі, і численні літератори — від Гоголя до Шафарика, і такі пишні вельможі, як Віктор Кочубей, Микола Рєпнін чи Дмитро Трощинський, котрий якраз і був ініціатором її видання. «Енеїду» читали навіть короновані особи: майбутній російський імператор Микола Павлович придбав для власної бібліотеки аж два примірники цієї «ірої–комічної поеми», та й імператор французів Наполеон Бонапарт, подейкують, возив її із собою. >>