Здавалося б, творець українського правопису, перекладач Шекспіра, Гете, Байрона, Біблії, автор «Записок о Южной Руси», «Чорної ради» і багатьох інших визначних творів заслуговує на найщирішу повагу і вдячність українського суспільства. Тож наприкінці 20–х років Інститутом Тараса Шевченка в УРСР було розпочато підготовку зібрання його творів у 25 томах. Але з’явилося лише три томи. Після цього і аж до 1969 року — майже повне мовчання, навпаки — «розвінчування» Куліша як «буржуазного націоналіста», «ворога Шевченка». «На жаль, і до сьогодні в українському літературознавстві не створено узагальнюючої праці, яка б об’єктивно розкрила багатогранну діяльність Пантелеймона Куліша. Бібліографічною рідкістю є його художні твори, а історичні та етнографічні праці не з’являлися друком уже добрих півстоліття», — писав Микола Жулинський у своїй статті про Куліша. На літературно–мистецькому святі в селі Оленівка (колишня «Ганнина пустинь») з нагоди 190–річчя письменника і громадського діяча міністр культури і туризму Василь Вовкун висловив думку, що до 200–річного ювілею класика його твори треба видати в повному обсязі.
Загалом же «Гарячий Панько Куліш» (а окрім того — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин...) встиг «показати себе» мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно–наукової діяльності. Він виявив своє дарування як поет і прозаїк, історик і етнограф, перекладач і мовознавець, публіцист і культурно–освітній діяч. Саме він розробив упроваджену в Україні систему сучасного алфавіту й правопису, так звану «кулешівку» (на західних землях трансформовану в «желехівку»). «Чорна рада» — це перший український історичний роман, він змальовує трагічну сторінку — Україну часів Руїни, коли після смерті Богдана Хмельницького численні отамани борються за гетьманську булаву. Як сучасно звучать слова, вкладені Кулішем в уста наказного гетьмана Якима Сомка: «Гетьмануй над нами хто хоч — чи рицар, чи свинопас, аби ми полковникували»! Тож письменник заклав у творі свого роду «часову міну», надовго залишивши в суспільній свідомості змальовані ним взірці слизького пристосуванства, яке гнеться перед будь–ким, аби тільки верховодити над іншими. Саме тому такий «надміру балакучий» автор навряд чи всім до вподоби й у сьогоднішні часи... >>
