«Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки»
«Усе життя я, мов той загнаний вовк — по периметру червоні прапорці, а позаду — кладовище нездійсненних задумів, — каже про свої нереалізовані плани й ненаписані книжки письменник Анатолій Дімаров. — Багато про що хотів написати, але знав: те не пройде і це теж. Цензор уже сидів у мені».
Для зустрічі з Анатолієм Дімаровим ми мали одразу два приводи: 90–річчя, яке письменник відсвяткує 17 травня, та День Перемоги, адже Анатолій Андрійович, який особисто пережив жах війни, відомий своїми правдивими спогадами про той час, а також художніми творами. «Про війну більше не пишу, — каже письменник. — Не хочеться про неї згадувати, це така страшна річ... Не так ми мучилися від тих куль, як від того, що жили в окопах — на морозі, в грязі. Лягаєш в грязюку, накриваєшся плащ–наметом, а в тебе це багно холодне в’їдається. Побут страшний на війні. Раділи, коли поранять, госпіталь — це таке свято було!». Про війну, радянський «мир» і залежну незалежну Україну ми розмовляємо в затишній квартирі письменника. >>