«Найважче — любити людину»
Колись Михайло Бучак думав, що для того, аби допомагати людям, потрібні лише великі знання. Тому постійно вчився. Він мріяв стати журналістом чи юристом, а став священиком. Батьки бачили свого сина, який закінчив школу із золотою медаллю, як мінімум відомим математиком. Щоб не завдавати їм прикрощів, хлопчина з Тернопільщини поїхав вступати на математичний факультет Харківського університету й благополучно завалив перший же іспит. Уже після армійської служби йому обрали дорогу фінансиста. І саме тоді, коли репетитори готували Михайла до вступу в Тернопільський фінансово–економічний, хлопець випадково побачив оголошення про перший набір у духовну семінарію. І здав документи туди. За півроку він прочитав усю «Біблію», вивчив напам’ять майже п’ять сотень молитов, простудіював історію церкви. Перший екзамен мав здавати на третій день після серпневого путчу 1991–го. Половина абітурієнтів iз переляку забрали документи ще до початку вступних іспитів. Тих, хто цього не зробив, до семінарії зарахували без екзаменів. Так і почалася його дорога до Бога. >>