У газеті «День» за 23—24 грудня у статті «Україна, вкрадена в Європи: хто злодії?» письменниця Оксана Пахльовська (яку я дуже шаную) пише: «Ще можна цікаво запитати: де померанчева революція, Віть??!»... Я це питання ставлю конкретніше (жив же у селі до закінчення десятирічки): «Де померанчева революція, Юль? — очаровательниця Путь, покорительниця Вiть?!»... Коли Володимир Путін, розвально і невимушено, йшов у день інавгурації кремлівськими коридорами, весь присутній бомонд «коленопреклонённо» схиляв голову, а деякі народні артистки зомліли від сексуальної аури, випромінюваної президентом Росії (Медведєв, імітуючи «кореша», розкачується з не меншою амплітудою, та «далеко куцому до зайця!»).
Юля Тимошенко також «втюрилась по самі вуха» в Путіна, що яскраво проявилось під час їхньої зустрічі 19 березня 2005 року в Києві, коли вона кинула в бій усі свої жіночо–професійні чари, не тямлячи, мов дівчисько, що має справу з професійним «ґвалтівником» (екс–офіцер КДБ ще й прикинувся простачком–дурником )...
Наведу мовою оригiналу кiлька уривкiв iз детальної розповiдi про цю зустрiч майже семирiчної давнини.
«Она тоже ждала этой встречи. Скорее всего, она волновалась. Иначе она, наверное, перед тем как войти в кабинет, где стоял Владимир Путин, не зашлась бы в долгом кашле. Она уткнулась в стену и кашляла, а за ней с растерянным видом стояли несколько ее чиновников, дожидаясь, когда кашель прекратится. Это было, мне показалось, нервное. Если, конечно, не вдохновенная игра состоявшегося актера. Никогда я не видел, чтобы кто–нибудь так талантливо когда–нибудь сыграл кашель. Зачем ей это было нужно? Ну а что, если она на самом деле совершенно не волновалась и при этом ей надо было дать всем понять, что волнуется? Что–то, в общем, было такое в этом кашле...
Одета была Юлия Тимошенко строго. Белый пиджак, черная блузка с белым воротом, черная юбка миди с белым кантом. Все безупречно и вызывающе. Трудно было представить себе, что на такую женщину заведено уголовное дело ... Юлия Тимошенко сидела с прямой спиной, при этом наклонившись к российскому президенту, и внимательно слушала. Можно с уверенностью сказать, что нельзя было слушать внимательнее, чем она.
— Это самая важная встреча для украинского народа, — сказала Юлия Тимошенко.
Скромностью ее бог, конечно, не обидел, но разве в этом было дело? Дело было в том, что ведь только что у Владимира Путина состоялась встреча с Виктором Ющенко. Получалось,что Юлия Тимошенко считает ту встречу второстепенной для украинского народа!
— Я сегодня услышала главное, — продолжила она. — Я услышала, что вы рассчитываете на украинское правительство. Это главное. И вы можете рассчитывать на украинское правительство. Нет ни одного нерешаемого вопроса! Если мы будем иметь волю, от них не останется ничего! Вот говорят: 62 документа, 63 документа...
Происходило что–то странное. Юлия Тимошенко уговаривала Владимира Путина строить ЕЭП, хотя считалось, что за этим едет в Киев Владимир Путин. Российский президент, казалось, тоже не может собраться с мыслями по этому поводу. Иначе он не стал бы озвучивать заранее приготовленные фразы, которые были неактуальны после того, что уже сказала госпожа Тимошенко.
— ЕЭП–то, — говорил он, — не был, во–первых, нашей инициативой.
— Но вы же не отказываетесь от него?! — улыбалась Юлия Тимошенко... Она глядела на Владимира Путина уже с каким–то снисхождением и даже с нежностью... То, из–за чего он так нервничал, она оставила в прошлом через минуту после начала встречи...
— Не наша инициатива! — повторил Владимир Путин. Это предложили Казахстан и Белоруссия. Они хотят, чтобы тарифы на энергетику устанавливались не в России, а в тарифном комитете. Это у нас хотят отнять часть суверенитета!
— Но вы еще готовы? — мягко улыбаясь, спрашивала его госпожа Тимошенко.
— В интересах всей нашей огромной экономической территории — да! — восклицал Владимир Путин. — Мы готовы! Но, конечно, это надо делать, исходя из интересов каждой страны. В полном объеме — так в полном объеме! Если кто–то не хочет совсем делать — не надо.
Он уже упирался. Он уже не очень хотел создавать ЕЭП. Больше никто не мог упрекнуть украинское правительство в том, что оно не хочет участвовать в ЕЭП. Теперь в этом могли упрекнуть Владимира Путина. Это была чистая победа Юлии Тимошенко... И снова он уговаривал украинского премьера сотрудничать с Россией, а она и не думала отказываться.
— Мне было немножко больно смотреть, — говорила Юлия Тимошенко, — как долго обсуждалась эта проблема с предыдущим руководством Украины (так, походя, убрала господина Кучму )...
Наконец они остались без журналистов. Встреча продолжалась еще минут сорок. Она была более короткой, чем встреча с президентом Украины. Но похоже, что и правда главной в этот день для украинского народа... А мы по итогам этого короткого визита, кажется, лишились интриги Путин — Ющенко и получили гораздо более интересную: Ющенко — Тимошенко.
Не исключено, именно в том, чтобы у всех сложилось такое впечатление, и состояла главная цель Путина и Тимошенко». (Украинская правда. «ОБНИМАЙ, НО ПРОВЕРЯЙ. Владимир Путин и дальше будет следить за Украиной». Автор Андрей Колесников. 21.03.2005). p://www.pravda.com.ua/articles/2005/03/21/3008043/
Немає сумніву, що після цієї зустрічі Тимошенко стала іграшкою в професійних руках спецслужб. Сталін використав Гітлера для розколу Європи (Віктор Суворов, «Криголам»), а Путін подібним чином використав Ю. В. для руйнування Майдану — при підтримці екс–співробітників КДБ (роєм, по команді, обсіли Президента), п’ятої колони та грошей «Газпрому». Основні розкольничі дії Тимошенко: вимушена конфронтація з Президентом (з огляду на кримiнальну справу — не в’їзна до Росії); «виявлення» корупції в оточенні Ющенка; самоспровокована відставка з поста Прем’єра зухвалим намаганням відсторонити Президента, що було «освячене» в ніч 7–8 вересня комсомольсько–єврейським зібранням; поїздка до Білокам’яної для призупинення кримінальних справ і впевненості в майбутній підтримці; відставка агресивною більшістю Прем’єра Єханурова в січні 2006 року; поєднання в єдинiй вакханалiї з усім проімперським для дискредитації Ющенка (головного ворога Путіна), а після другого пришестя Юлі на прем’єрське крісло ця вакханалiя поповнилася відкритим хамством. Коли з Майданом було покінчено (зневіра людей), Тимошенко розслабилася (взяла «бога» за бороду?) — дала пальця Путіну при «решении 63–го документа», а він — хрусть, та й відкусив (19 січня 2009 р. ганебними для України газовими угодами).
Майдан для примітивної Тимошенко — це тільки масовка покірних, наївних, довірливих, безоплатних громадян iз білосердечними гаслами. Та Путіну Майдан ненависний не тільки тим, що перекреслив його поздоровлення з перемогою Януковича, що ставав могильником надій на відродження імперського монстра, а, головне, що Майдан для України був вікном у Європу.
І коли Віктор Федорович, невинно кліпаючи очима, клянеться, що не причетний до арешту Тимошенко, я йому вірю, бо він теж іграшка в руках об’єднаних спецслужб. Далекоглядний Путін і сьогодні арештом Тимошенко вдало вставляє клин на шляху України до Євросоюзу, одночасно піднімаючи її рейтинг, щоб у перспективі використати Юлю Володимирівну проти менш прогнозованого Януковича, постійно тримаючи його в «узде»...
Тож знову будемо обирати між більшим і меншим злом (17 листопада такий фарватер обрали 366 карток, що висвітилися на табло Верховної Ради). Вірогідно, станеться так, що більше зло (спецслужби об’єднані) переможе — і надовго. Мета — розкол України.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
