Історії, про якi йдеться у цих книжках, здебільшого ретроспективні та ностальгійні. Їхні герої іноді навіть у новому тисячолітті живуть в умовах «холодної війни», а деяких тамтешніх персонажів «червона спека» тотальних перемін відносить у вікопомні дев’яності. Як, наприклад, у романі «Дружина нелегала» Андрія Остальського, в якому розгортається знайома панорама ейфорії, коли журналісти з ліберальної преси масово тікають до комерційних видань. І на строкатому тлі злиття російських «Вєстєй» з англійською «Івнінг Стандарт» розгортаються небуденні події, чия географія тягнеться від Москви до Лондона, а на шпигунському споді маємо моторошні секрети радянської розвідки. З одного боку, отже — редакційні будні 90–х, інтриги–сварки і заміна журналістики на дипломатію. Тут тобі й колишні військкори, прислані в газету з Політуправління, і головний пайщик, який піднявся на продажу колючого дроту з Колими до Африки, і лист до редакції про те, що чоловіка англійки викрав КДБ. З іншого боку — драма радянського агента з нелегальної розвідки на прізвисько Ромео, який заплутався у своїх любовних зв’язках, переховуючись нині в Києві. «Жодній системі, жодній ідеології розумна людина служити не може, — пише він уже за нашого часу в прощальному листі до дружини. — Великою брехнею можна займатися лише в ім’я великої правди». >>