Ліна Костенко: Я справді надумала повернутися в літературу, в культуру, бо важкий час — це завжди мій час
Народу набилося в зал Українського дому, у хол, у коридори стільки, що старші люди боялися скалічитися, а ті, хто не потрапляв усередину — бо кількість спраглих удвічі–втричі перевищувала місткість залу, все одно стояли і надіялися хоч однією ногою туди зайти. На сходах сцени сиділи фотографи й оператори, у проходах стояли поважні сивочолі патріоти, в залі — народ літературний, університетський, видавничий, студентський. Мене затисли спочатку в бокову нішу, а далі я змушена була йти за лаштунки, щоб щось побачити і почути. Тоді я вперше зажурилася, що працюю в газеті, а не на телебаченні — розповісти про цю атмосферу, якусь празниковість, ажіотаж за книжкою, яка коштує, на хвилиночку, 110 гривень, залаштунковий острах усіх причетних до презентації, до останнього тривожні шепотіння «а Ліна точно прийде?» — словами неможливо. Але і в трихвилинному репортажі для новин на телебаченні теж нічого не розкажеш. Уже почалося дійство — народний артист і священик Петро Бойко читав уривок із «Берестечка», а я думала: ну чому я не телемагнат? Був би у мене свій телеканал, я б змогла зробити пряму трансляцію із цієї презентації й обов’язково ще й заклалася б із кимось із колег–телемагнатів на велику суму, що ця трансляція мала б більшу долю і рейтинг, ніж, скажімо, відбір на «Євробачення», «Україна має талант» чи Електоральна ніч. Бо, як каже Ліна Василівна, велика Ліна Костенко — «ви скучили самі за собою». Це мудро, але як усі скучили за Поетом! >>
