Центр Хуста, обрамлений вежами греко–католицького, реформатського, римо–католицького та православного храмів, може позмагатися з Ужгородом та Мукачевом. Але, ясна річ, у мініатюрі, адже мешкає тут сьогодні близько тридцяти двох тисяч осіб.
Та не войовничим середньовіччям став відомим Хуст у Європі. Наприкінці 1938–го та на початку 1939 років до маленького, тоді двадцятитисячного, містечка в Карпатах була прикута увага світових політиків та преси. Американські, німецькі, італійські, французькі, британські журналісти, не кажучи вже про сусідів, пишуть репортажі та інтерв’ю з цього досі нікому не відомого краю. Бо саме звідси може початися... Велика Україна. Несподівана карта в тогочасній політичній колоді.
Після того як у щойно проголошеної автономної частини Чехословаччини — Підкарпатської Русі — Угорщина відібрала три найбільші міста — Ужгород, Мукачеве та Берегове, влада перебирається в єдине містечко, що залишилося на її теренах, — у Хуст. Здавалося б, така обкраяна територія без головних центрів, залізниці та урядової дороги не зможе вижити. Ба ні! Народний ентузіазм був величезний, адже закарпатці будували свою державність. І ця державність була українською. Уже 3 грудня 1938 року назва Карпатська Україна стає для цієї гірської землі домінуючою.
Населення Хуста за кілька зимових місяців подвоїлося. Адже сюди переїхали всі крайові установи з Ужгорода та Мукачева, прибуло чимало біженців з окупованої мадярами території.
До Хуста звернуті погляди українців усього світу. Сюди приїжджають Олександр Олесь та Микола Аркас, Роман Шухевич та Олег Ольжич. Тисячі галицьких хлопців нелегально переходять кордон, аби будувати Україну за Карпатами. >>
