Ще товсті, але вже не заможні
Одразу ж вас утішу: товсті літературні журнали в Україні видаються, і їх кількість, за кількома винятками, майже не змінилася з часів радянських. Але відмінності поміж–тим–що–було і тим–що–маємо досить разючі. У часи минулі товсті літературні журнали виходили гіпернакладами. Це пояснювалося й ідеологічними установками, і, що важливо, особливою повагою пересічної радянської людини до друкованого слова. Немало важила й централізована система розповсюдження: журнал можна було купити в будь–якому кіоску (хтось ще це пам’ятає?) або ж отримати як доважок до якоїсь популярної газети (хочеш «Комсомолку» — передплачуй «Україну»). Літературні журнали у ті безінтернетні часи все ж насичували інформаційно голодних громадян (і не політикою й катастрофами, а вічними цінностями). Що вже говорити про момент слави товстого літературного журналу, який йому подарували перебудовні 80–ті і першонезалежні 90–ті? Заборонені, невідредаговані, повернуті вітчизняні класики (це був час «Одного дня...» Солженіцина, «Записок кирпатого Мефістофеля» Винниченка і «Рекреацій» Андруховича) й невідомі, шокуючі іноземні автори.
А тепер усе навпаки. Причини? Розширення інформаційних можливостей; ганебне становище українського книговидавництва; відсутність державного фінансування і мережі книгорозповсюдження. >>