«Дніпро» між чужих берегів
Біда «Дніпра», найвідомішого та найавторитетнішого видавництва в Україні, — у його територіальній привабливості. Центр Києва, вулиця Володимирська, метро «Золоті ворота» — чим не місце для успішного бізнесу? Перший прецедент стався п'ять років тому, коли тодішній директор видавництва погодився віддати в оренду частину приміщення. Начебто вирішальною ланкою цього рішення була обіцянка одного столичного високопосадовця зробити там кафе для творчої інтелігенції. Ну а той факт, що співвласницею об'єднання «Пегас плюс», яке орендувало квадратні метри видавництва, була донька тодішнього керівника «Дніпра», — це так, просто збіг... Відповідне рішення Київради було ухвалене дуже швидко, всього лише за три дні. Далі цю площу хутенько приватизували, і — пішло-поїхало... Заклад харчування, який зовсім не нагадував, зокрема і цінами, кафе для творчої інтелiгенції, запрацював на повну потужність. А «Дніпро», що не змогло протистояти навалі не останніх у місті та країні людей, почало стрімко втрачати свої метри. Рік тому видавництво втратило свою книгарню, останнє «обрізання» сталося у травні цього року. «Дніпро», площа якого до 1999 року становила понад 1700 «квадратів», сьогодні має всього лише 500 квадратних метрів. З цього приводу Юрій Покальчук навіть згадав відоме оповідання Хуліо Кортасара «Захоплений дім», в якому одне подружжя пустило до себе на постій молодих людей, а ті згодом так освоїлися у квартирі, що якось ненав'язливо витіснили господарів у кухню, потім у сіни, а там і до вулиці недалеко... >>
