Коли гурт українських науковців і громадських діячів надумав укласти й видати збірник на пошану Івана Михайловича Дзюби до його 80–рiччя, чи не найбільші суперечки точилися навколо назви майбутньої книги. Переміг запропонований професором Олею Гнатюк варіант Corvus albus. Латиною це означає — «Білий крук». У цих словах точно схоплено чи не визначальну рису Івана Михайловича: його відвагу бути інакшим. Бути по–європейському освіченим у час, коли цінувалося лишень комуністичне начотництво. Бути бездоганно порядним, коли навколо процвітають підлість і доносництво. Бути, нарешті, українцем, коли більшість навколишніх міщан переконані: українцями можуть бути тільки люди примітивні й украй недалекі...
А до всього, Іван Михайлович Дзюба завжди мав відвагу говорити. Бо завжди вірив: викладені словами й надруковані на папері думки за певних обставин можуть змінити життя не лише однієї окремої людини, а й цілої людської спільноти. Наприклад, нації, яка раптом усвідомить сама себе, вирішить бути кращою, шляхетнішою і мудрішою. >>