Минулого сезону ми познайомилися з новим англійським письменником — Ентоні Горовіцем: видавництво «Фоліо» випустило дві його книжки і ще одну — «Видавництво Старого Лева».

Серединою 2024-го видавництво «Віват» випустило дві прикметні книжки: «Слова і кулі» та «Діалоги про війну» — збірки інтерв’ю з відомими інтелектуалами задля осмислення нової реальності, у якій ми опинилися.

Зірка книжкової художниці Катерини Штанко зійшла іще в 1980-ті, вона тоді співпрацювала з найбільшими державними видавництвами «Веселка» та «Дніпро».

Артем Чех — один із перших письменників, що опинився на фронті.

Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу».

Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце.

Коли кинути оком на всю творчість Василя Шкляра з уявної висоти пташиного лету, то можна уявити її ніби такий собі хвацько закручений циклон.

Рейтинг «Книжка року» оцінює всі сегменти книжкового ринку, окрім підручників.

Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?».

«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії.