Перший роман Горіха Зерня «Доця» (К.: Білка, 2019) став вибухом, що повернув до нормального стану саму літературну сейсмографію.

Полиця «про Черчилля» в українських книгарнях уже чимала настільки, що здається, ніби знаємо про цього переможця Гітлера чи не все.

Ютюб відкрив нам чимало глибоких аналітиків. Авжеж, усне мовлення — матриця людської комунікації. Уся система освіти, від початкової до вищої, побудована на безпосередньому спілкуванні носіїв знання і його пошукачів.

Роман «Релігія» (Х.: Фоліо, 2023) — шоста антиутопія Сергія Постоловського.

Літературні спогади — жанр герметичний. Потенційних читачів у нього, можливо, ще менше, ніж у поезії.

Новий роман Владислава Івченка «Межа Невади» (К.: Темпора, 2024) — це, в суті справи, реактуалізація спогаду про початок вторгнення.

Книжку Олександра Бороня «Ані титли... Нові студії над Шевченковою біографією і творчістю» (К.: Критика, 2024) позиціоновано як наукову.

Рік народження української антиутопії — 2008-й, коли почала виходити тетралогія Яна Валетова «Нічия земля».

«Паштет» — спочатку блогерський нік, а тепер і позивний солдата Павла Белянського.

Перша сторінка книжки Віталія Запеки «Ковбасокрад у Раю» (К.: Білка, 2024) — стовпчик смішних афоризмів, як-от: «Рай — це місце для щастя, а яке, запитаємо, щастя без пива?»