Борис Олійник — постать в українському політикумі вже майже легендарна. Підстав для творення легенди більш ніж достатньо: у Верховній Раді України він, здається, був одвіку (прийшовши з ВР СРСР), багато років очолює нашу парламентську делегацію в Раді Європи, є віце-президентом її Парламентської Асамблеї, побував у багатьох «гарячих точках», завдяки йому в сейсмічно неспокійному Криму так і не постала нова АЕС, устояла в Каневі Чернеча гора... Але в багатьох звичних міняти «орієнтацію», залежно від напряму політичного вітру діячів, основну повагу й навіть острах до Бориса Ілліча викликає навіть не все перелічене вище, а його феноменальна послідовність: аж до березня минулого року, коли категорична незгода з рішенням фракції не голосувати за призначення Прем'єр-міністром Юлії Тимошенко призвела до його переходу в лави позафракційних, Олійник був вірним і послідовним членом парламентського загону Компартії. Власне, ця його послідовність водночас викликала до Бориса Ілліча найбільше запитань з боку патріотичного сектора українського політикуму: більшого українця, ніж Олійник, годі й шукати. А КПУ під проводом Петра Симоненка — далеко не та політична сила, де шанують національну гідність...
Тепер патріарх української політики балотується до парламенту на чолі блоку, який, схоже, вважає справді своїм. Борис Ілліч щиро вірить у те, що Блок Олійника й Сироти здолає 3-відсотковий бар'єр, адже поєднання справді соціалістичних поглядів, любові до України та професіоналізму, судячи зі своїх же соцопитувань, набирає тверду «трійку» в усіх регіонах держави. І це при тому, що «в нас немає грошей на рекламу і таке всяке, тому працюємо від хати до хати». Із грошима сутужно, бо, за словами Олійника, до блоку не увійшов жоден олігарх (яких Борис Ілліч називає винятково «оліграфами»), тільки парочка середніх бізнесменів. На компанію в регіонах «підкидають» буквально по 100—200 доларів...
А ще Борис Олійник уже майже 20 років на громадських засадах незмінно очолює Український фонд культури, який сприяє відродженню духовності й подоланню культурної кризи, допомагаючи митцям, талановитим дітям тощо. Під час інтерв'ю до кабінету Бориса Ілліча залітає власниця відомої в Києві мережі магазинів Тетяна Кремешна, обнімає Олійника, цілує й випурхує. Саме такі меценати, як пані Тетяна, допомагають Фонду, шефствують над хворими дітьми, пояснює співрозмовник «УМ». «Більші» бізнесмени грошей не дають — «вони радше на мішку застреляться».
Але, зрештою, все це прохідне. Бо є в Бориса Олійника перше, найбільше і найвірніше кохання — Поезія. І цій музі Поет з великої літери буде вірним до кінця — хоч що б там відбувалося в бурхливих політичних сферах... >>