Україна як нація, як держава взялася за те, за що не бралася останні 15 років. Перш за все — провести чесні вибори. Я думаю, що в суспільстві, у громаді ще немає достатньої оцінки цього критерію, але переконаний, що він з'явиться.
Ми хочемо дати відповідь на питання, що ми отримали у спадок. Держава, влада завжди ставилися до виборчого процесу як до системи маніпуляцій. Ці маніпуляції починалися з того, що ми не володіли достатньо контрольованою виборчою технологією, неохайно ставилися до виборчих списків.
Сьогодні найважливіше — це забезпечити волевиявлення людей. Щоб ми нікого не забули, щоб усе відбулося прозоро і демократично. Щоб народні депутати, прийшовши до парламенту, могли сказати, що вони вибрані волею людей. Що цей парламент є віддзеркаленням того, що є в українському суспільстві.
Давайте звикати до змагання ідей, змагання програм, адже ми говоримо про український вибір. Змагатися не в тому, щоб хтось з Києва говорив, з ким треба лояльно працювати, за кого треба голосувати, а за кого ні. Такої позиції ніколи, підкреслюю, ніколи, доки я є Президент, не займу. Бо це позиція нечесна по відношенню до фундаментального права громадянина — обирати. Це його право, і ніхто інший — ні церква, ні держава, ні політична сила, ні бізнесова структура — віднині ніхто не має права показувати громадянину, якими повинні бути його політичні симпатії.
Я не ідеалізую. У цьому українському процесі існують певні недоліки. Я можу послатися на декілька висновків і Комітету виборців, і Громадського комітету при Президентові України. Я буду читати будь-який матеріал будь-якої сторони — чи громадської, чи політичної, — яка супроводжуватиме українські вибори, і буду ретельно ставитися до їхніх висновків. Але сьогодні я не отримав жодного негативного матеріалу від громадських організацій і різних структур, які представляють ту чи іншу політичну силу, відносно якихось глибоких порушень виборчого процесу, і це мене тішить.
Моніторинг, який проводять українські й іноземні спостерігачі, свідчить: адмінресурс як системне явище залишився в минулому. Окремі його прояви на місцях — це поодинокі дії тих представників місцевого самоврядування, керівників підприємств і деяких представників виконавчої влади, які й досі не усвідомили змін, що відбулися в нашій країні.
Я переконаний: політика 2005 року — і економічна, і соціальна — вдалася. Цей рік будуть згадувати. Він був непростим, тому що економіка прийняла багато шоків, повинна була багато в чому перебудуватися. Але, попри все, ми відновили ріст промисловості в усіх галузях. Я думаю, що це колосальний здобуток року. Ми підняли гуманітарні, соціальні програми не просто на досить серйозний рівень, а на рівень, якого ще не було в історії незалежної України.
Ми прожили 12 місяців у свободі та демократії. Більше вдалося, дещо не вдалося, і це річ нормальна. Це абсолютно не дає нам права опускати голову. Але визначальність моменту, який ми маємо сьогодні, в тому, чи даємо ми можливість через вибори 26 березня повернутися тому, що в нас було до 2005 року, чи не даємо такої можливості. Адже відповідь на те, що Україна має усталену демократію, ще молоду, залишається актуальною. І тому питання дуже актуальне — з ким ти? Яка твоя позиція?
Вірю, що українці не забули попередніх виборчих кампаній, тиску і маніпуляцій, цензури в засобах масової інформації. Попередній режим сповідував принцип Йосифа Віссаріоновича Сталіна: «Важливо не те, як голосують, важливо те, як і хто підраховує голоси».
Я думаю, що акцент, який би я сьогодні ставив, який ще не сприймається на рівні пересічного виборця, — це те, що настав той момент, коли за країну відповідає кожна людина. Важко сприймати, коли ти ходиш по Алчевську, а десятки людей тобі говорять: «Вікторе Андрійовичу, заберіть цього мера, він нам набрид, це людина, якою скуплені всі перші поверхи». Я не беруся судити за достовірність цих речей, але такий настрій людей, а потім запитання. Так вибачте, це ж ви обирали цього мера, це винятково ваше право! А вони, як правило, махають рукою і кажуть: «Вікторе Андрійовичу, та хіба ви не знаєте, як у нас обирають!..»
Доки нація буде говорити, що вона не обирає? Доки в нас діятимуть технології, які будуть працювати за людину?
Зараз ми робимо головний акцент на тому, щоб провести чесні вибори, щоб врахувати позицію кожного громадянина України. Думаю, що це унікальний етап в історії України. Це перші демократичні вибори. Це не так мало, щоб цим не пишатися.
З особливими словами я звертаюся до кожного громадянина України. Вперше ми проводимо вибори за партійною системою до рад усіх рівнів, окрім сільських.
Я закликаю громадян відповідально поставитися до вибору як депутатів Верховної Ради, так і місцевих рад. У розмаїтті партій і блоків потрібно обрати тих, хто дійсно представлятиме інтереси громади, хто захищатиме національні інтереси України, хто дбатиме не про власну кишеню, а про добробут громади, про розвиток рідного села, міста чи всієї країни.
Від результатів голосування 26 березня залежатиме, чи буде в парламенті сформована більшість, здатна проводити злагоджену національну політику. Чи може більшість узгоджено працювати з урядом, який продовжить реформи. Чи будуть місцеві ради займатися питаннями місцевого розвитку, а не розкрадати землю, майно, кошти, провокуючи аварії національного масштабу.
Відповідно до змін у Конституції України, які набули чинності в січні, переобрати депутатів можна буде лише через п’ять років. Тому так важливо не помилитися.
Будьте мудрими.
