Головний Іван українського драгомана

Головний Іван українського драгомана

Десь у 1972 році Іван Світличний, з яким я поділився своїм бажанням працювати в галузі літературного перекладу, познайомив мене з Анатолем Перепадею, що на той час уже належав до когорти відомих українських перекладачів. Анатоль подивився мої перші спроби і сказав, що з мене буде добрий перекладач. Але з чого починати? «Ти знаєш, мене оце щойно випхали з видавництва «Дніпро», де я працював літературним редактором (Анатолеві закинули, зокрема, що він надто «українізував» твори Мопасана та дружбу з уже покійним на той час Василем Симоненком. — Авт.), і вийшов таємний наказ не друкувати моїх перекладів, — каже Перепадя. — Тому я пропоную тобі таку оборудку. Ми перекладемо вдвох по роману італійської письменниці Ґрації Деледди («Матір», «Тростини на вітрі»), ти підеш із цією пропозицією до «Дніпра» і, якщо нам пощастить, опублікуєш обидва романи під своїм прізвищем, а мені повернеш гонорар за «Матір». Це буде вигідно і тобі — заявиш про себе як перекладач, і мені — бо треба ж мені на щось жити. Оригінали обох романів у мене є».
Коли Анатоль це сказав, я звернув увагу, що в його невеличкій кімнаті була досить велика бібліотека літератури романськими мовами — французькою, італійською, іспанською, португальською, каталанською, галісійською і навіть ретороманською. Я знав, наскільки важко було тоді в Радянському Союзі придбати книжку, надруковану на «капіталістичному Заході». То звідки всі ці книжки? «Від Івана Салика», — відповідає Перепадя. А що то за один і де він усе це багатство бере? «Іван листується з письменниками всього світу, й вони надсилають йому свої книжки, а Салик роздає їх перекладачам», — пояснює Анатоль.
Із подальшої розмови з’ясувалося, що Іван Салик — не якийсь там титулований письменник, не вчений, не академік, не державний чи партійний діяч, а звичайний собі чоловік, котрий працює на звичайній посаді й одержує пересічну радянську зарплатню. Коли я прикинув, скільки треба грошей і часу на листування з письменниками всієї Європи (і не тільки ж Європи!), у мене голова пішла обертом. Бувають же люди!
Сьогодні Іванові виповнюється 70 — добрий привід розповісти про «доброго могутнього духа» українського перекладацтва. >>

Робочі руки «на простої»

Вітчизняні фахівці тішать українців: дно економічної кризи ми вже минули — отож найгірше позаду. Але розкажіть про це тисячам українців, які упродовж багатьох місяців марно шукають роботу. Держава ж під час кризи до безробітних ставиться уже не так поблажливо, як раніше, і готова допомогти лише тим, хто згоден працювати на будь–якій роботі. Самим же шукачам «місця під сонцем», аби прогодувати сім’ю, доводиться часто–густо погоджуватися і на не найкращі умови праці, й на низьку заробітну платню. >>

Схід: Донбас хоче працювати!

Пік зростання безробіття Луганщина пройшла ще в лютому. Принаймні так запевняє директор Луганського обласного центру зайнятості Андрій Черкасов. Нині на державному обліку перебуває майже 34 тисячі безробітних луганчан, а це, мовляв, практично на дві тисячі менше, ніж було на початку січня. На думку Андрія Володимировича, однією з причин цього феномену став початок весняно–польових робіт на селі. А крім того, ситуацію врятувало те, що на промислових підприємствах не стали масово скорочувати персонал, чого фахівці служб зайнятості боялися найбільше. Утім є серйозні підстави стверджувати, що керівники промисловості реально влаштували так зване приховане безробіття, скоротивши робочий тиждень до трьох, а подекуди й до одного робочого дня, а також повідправляли людей у неоплачувані відпустки. >>

Захід: не всяк до мітли мастак

Розмови про те, що в центрах зайнятості Прикарпаття всім без винятку клієнтам, зокрема й представникам інтелігенції, дають мітли в руки і, погрожуючи позбавленням виплат із безробіття, змушують «ганяти» міську пилюку, виявилася банальними чутками. «Це — ніщо інше як вигадка, — переконує «УМ» директор обласного центру зайнятості Григорій Горбаль. — Примусово підмітати вулиці ніхто не змушує. Можливо, хтось має на увазі громадські роботи, але й на них нікого силоміць не тягнуть». >>

Даунтаун, 36

Загалом Леонід Михайлович Черновецький терзає Київ уже три роки поспіль. Бог таку «трійцю» не любить, але карає киян за необдуманий вибір. Рік тому, у травні 2008–го, столиця мала шанс переобрати міського голову на позачергових виборах. Шанс було втрачено: опозиція не домовилася про єдиного кандидата, і «маршал гречки» переміг вдруге. Як і прогнозували експерти, така безкарність тільки розбестила Черновецького: мер розійшовся «не по–дитячому». Усі нарубані ним дрова «Україна молода» зводить у єдиний синопсис. Порадившись із депутатами Київради, ми виділили топ–10 ознак міського життя, які привніс Черновецький та його «молода, енергійна команда». При цьому ми не говоримо про такі прикрі реалії, як підкуп електорату під час кампанії або сумнівні землевідводи та незаконні забудови Києва по завершенні виборів. Усе це було і до Черновецького, а ми шукаємо «ексклюзив». Отже... >>

Знову прицілюємося на 17–те?

25 жовтня виборів Президента не буде. Як і передбачалося, Конституційний Суд визнав цю дату, призначену раніше Верховною Радою, такою, що не відповідає Основному закону. Власне, самі парламентарії, коли в єдиному пориві понад 400 голосів вирішили призначити день голосування на 25 жовтня, добре усвідомлювали: КС цю дату «заверне». Тому жодних заперечень щодо вчорашнього рішення тлумачів Конституції не висловлювали. >>

Хто випив «міністрову» горілку

Заблокована президія, знуджені «блокувальники», плакати з недвозначним натяком на пияцтво міністра внутрішніх справ, пляшка горілки в міліцейському кашкеті — сесійна зала Верховної Ради вчора зустріла парламентаріїв тим самим антуражем, що й напередодні. Щоправда, деякі «регіонали», намагаючись розважити колег і журналістів, запевняли, що реквізит уже не той — мовляв, уночі хтось потайки випив заготовлену для Юрія Луценка оковиту, тому пляшка «Козацької ради» вже інша. А Михайло Чечетов по–секрету навіть зізнався, що в пляшці вже зовсім і не горілка, а спирт, який «синьо–білі» нардепи налили туди, щоб пожартувати. Соратник Луценка по «Народній самообороні», колишній мер Києва Олександр Омельченко, якого в політичних колах знають як видатного дегустатора оковитої, у «спиртовій» версії засумнівався. І навіть заклався з «регіоналами», що насправді вони взагалі вже давно випили алкогольний вміст пляшки, замінивши його на воду. «Кажу, якщо так, то ви розблоковуєте трибуну й починаємо працювати, — розповів «УМ» Сан Санич. — Але їм повезло — у пляшці справді виявилася натуральна якісна козацька горілка». Йому можна вірити — сам перевіряв: і нюхнув разом із комуністкою Катериною Самойлик і, здається, таки хильнув. А що — Верховна Рада однаково вчора так і не запрацювала, тож зловживанням на робочому місці це не назвеш. >>

З фінкою — в Європу

«Україна — велика європейська держава, яка має всі можливості інтегруватися до Європи... І Фінляндія готова допомогти вам пройти цей шлях», — заявила президент Фінляндії Тар’я Галонен, яка вчора прибула з офіційним візитом до Києва. Пані Галонен назвала ініціативу ЄС «Східне партнерство» «першим кроком інтеграції України в європейські структури». Щоб згладити двозначність цієї фрази (начебто до «Східного партнерства» ніяких євроінтеграційних кроків і не було!), Президент України Віктор Ющенко щиро подякував фінській гості за «посильну допомогу», яку надає її країна на нашому тернистому шляху до ЄС. >>

Чи лише Фрейд?..

Невдалий жарт про молдаван, що пролунав нещодавно з вуст Президента Ющенка — людини доволі етичної і толерантної, був, швидше за все, фрейдистсько–політичною обмовкою. Ця обмовка видала достатню поінформованість Президента про клубок інтриг, котрий не припиняють плести довкола найвищої в державі посади як потенційні претенденти на цю посаду, так і деякі політичні еліти сусідньої країни за допомогою наших «посередників». «Молдавськість» ситуації не в тому, що «майдану» в Молдові так і не сталося. Навпаки. Тріскотня московських аналітиків, нібито Росія в Молдові не допустила нового майдану і переграла Румунію, наштовхують на думку про те, що молдавську модель не забаряться накинути й українському політикумові — силами тих персонажів, котрі мотаються до Москви як по свячену воду. І якщо навіть по свіженький пантокрин літають на Алтай, то все одно до пантокрину вони хочуть ще й поживитися з російського інтересу, відповідно, й слугуючи російському інтересові. Так і хочеться вряди–годи закричати: здаючи Україну, вони здаються в полон і самі.
Лояльність молдовського політикуму до Росії відома. Подібний до тиску на Молдову комплексний тиск щодо України Москва застосовувала у значно сильнішому вимірі. І коли Україна епохи Ющенка не просто спромоглася встояти, а й провадити власну політику, нерви у декого почали здавати — і в Україні, і за кордоном. А досвід роботи з Молдовою, яку силами комуністів, через вибори президента в парламенті, досі вдавалося стримати в силовому полі Москви, так і підштовхує Кремль нав’язати подібну політичну модель Україні.
Тим більше що у відверто промосковських кандидатів у президенти України ситуація доволі мало прогнозована.
Усі прекрасно розуміють достатню емоційність та маніпулятивність соціології. Не науки в цілому, а всіляких часткових показників і рейтингів. Наразі респонденти оперують тактичними мотивами при голосуванні, а президентська ж кампанія, як відомо, — стратегічна. >>

Шахти, леви, кияни й харків’яни

Ще один крок у підготовці до Євро–2012 зроблено — вчора в полудень стали відомі українські й польські міста, обрані Європейським футбольним союзом із розширеного списку для прийняття матчів фінальної частини континентальної першості. Засідання виконкому УЄФА, що відбулося у вівторок і середу в Бухаресті, закінчилося трохи несподівано — від української сторони назвали очікувані Київ, Донецьк, передбачуваний (бо близький до Польщі) Львів і... Харків. >>

Не тікай – «з’їдять»!

Успішний старт української команди ІСД на багатоденній велогонці «Джиро д’Італія» не пройшов не поміченим. Позавчора «стайня» отримала солідного спонсора в особі італійської продуктової компанії й тепер називатиметься ІСД–NERI. Під такою назвою її зареєстрували в Міжнародному союзі велосипедистів і федерації велоспорту Італії. >>

Кінець сімейного шоу

Іще якихось десять днів тому нібито закохані чоловік і дружина Пітер Андре та Джордан гуляли по вулицях, тримаючись за руки, шепотілися, вечеряючи в ресторані, словом, виглядали як цілком щасливе подружжя. А сьогодні вони розлучаються. Цього тижня Пітер та Кеті Прайс (таким є справжнє ім’я британської моделі й порнозірки) офіційно оголосили, що починають шлюборозривний процес. Разом вони прожили три з половиною роки і мають двох дітей — трирічного сина Джуніора та донечку Прінсесс Тіамі, якій у червні виповнюється два роки. Окрім того, у Джордан є старший син Харві від нетривалого зв’язку з футболістом Дуайтом Йорком. >>

Мийдодір — не для хлопчиків?

Багато років тому провидець сказав Кайлашу Сінгху, мешканцеві села, розташованого поруч зі священним містом Варанасі: якщо хочеш, щоб твоя жінка зачала хлопчика, тобі не треба митися. Така версія є в Кайлашевих односельців. Сам Сінгх розповідає журналістам про інші підстави: він прийняв обітницю «в національних інтересах» і почне знову митися тільки тоді, коли закінчаться всі біди, що переслідують Індію. Але оскільки індійці досі живуть убого, то й навіть умиватися наразі — зась. Хай там як, а цей дивак не миє ані рук, ані ніг, не кажучи про решту тіла, уже впродовж 35 років! >>

ПРИКОЛИ

У Москві ОМОН розігнав конкурс «Євробачення–2009»: правоохоронці прийняли його за гей–парад. >>

На татамі — Юда та його совість

Які вистави варто пропонувати глядачам сьогодні, коли для характеристики того, що відбувається за вікном, найкраще пасує коротке і містке слово «криза»? Визначаючись із відповіддю на це питання, керівники театрів, за логікою, мали б звернути увагу на без­програшний і такий актуальний нині комедійний жанр. >>

Реформи замість саморозпуску

П’ятий з’їзд Асоціації українських письменників відбувся в Києві без зайвого галасу.
Кризу, в яку потрапила АУП на дванадцятий рік свого існування, присутні на з’їзді 25 літераторів із різних регіонів України пояснювали багатьма причинами. Не останньою була і несподівана смерть президента АУП Ігоря Римарука, яка взагалі обезголовила організацію. >>

Енергетично й автентично

По–болгарськи «Кітка» означає «букет». Але жодна з учасниць гурту ні болгарських, ні якихось інших слов’янських коренів не має. «Кітка» — це вісім справжніх американок із дуже красивими голосами й величезною любов’ю до пісенного фольклору країн Східної Європи. >>

Ні «пір’я», ні голосу

Недаремно перший півфінал «Євробачення–2009» у московському спортивному комплексі «Олімпійський» оформили у стилі російських народних казок із драконами, чарівними квітами і жар–птицею, яка окрилила людей піснею. Зі всіх 18 країн, які виступали 12 травня, за вокальними даними чи креативним шоу важко було виділити бодай кілька. Виступи учасників швидше нагадували якийсь національний відбір у маленькій, «забитій кризою» країні, або вечірку десь «на районі», аніж найпопулярніший у Європі конкурс пісні. Судячи зі списку країн, які виступатимуть у другому півфіналі, можна буде сподіватися кращих виступів 14 травня. І, може, зникне тоді відчуття, що «Євробачення–2009» перетворилося на облізлу жар–птицю, в якої за 54 роки не з’явилося ні пір’я яскравого, ні голосу оригінального. >>

Олег Скрипка: Для мене Мазепа — постать №1 в Україні

Днями у переповненій залі найбільшого в Полтаві Палацу дозвілля «Листопад» відбувся сольний концерт Олега Скрипки. Його виступ був благодійним, тобто гонорару за нього виконавець не отримував. Усі виручені від продажу квитків кошти (понад 40 тисяч гривень), згідно із задумом організаторів обласного осередку «Просвіти», перерахували на спорудження у Полтаві пам’ятника видатному українському гетьману Іванові Мазепі. >>

Уніформа для пам’яті

По кістках воїнів, яких ми не втомлюємося називати героями, й понині їздять автівки, ходять грибники, прокладаються газопроводи, товчуться мародери. І поки так буде, колишня війна триватиме й далі, бо присипана землею міна все одно колись вибухне, а не поховані за християнським звичаєм останки воїнів нівелюватимуть ціну самого життя. >>

Доставка волами — із «золотим сертифікатом»?

Я, давній передплатник газет «Україна молода» та «Сільські вісті», був, є і залишаюся їх прихильником (а до призначення вас міністром був і вашим прихильником). І ось 30 квітня ц. р. читаю вашу статтю в «Сільських вістях»: «Наближаємо село до Європи». В цій статті є такі перлини про поштовий зв’язок: «Якщо в нас радіус обслуговування — 3 кілометри, то там — 10 (у Німеччині)»; «До речі, хочу похвалитися: «Україна одержала золотий сертифікат поштового зв’язку, і за цими параметрами ми — одна з найкращих країн Європи». >>

Свобода невігластву,

Віддаємо належне «Шустер–Live», бо це шоу дивляться не тільки босяки, а й нормальні люди. Ми, пенсіонери, хоча й не одержали аристократичного виховання (причини відомі), та все ж... >>

«...Хто визволиться сам — вільним буде»

Щороку відзначення Дня Перемоги в районі розпочинається з покладання квітів до пам’ятного знака на місці бою загону УПА з куреня «Хрона» (Миколи Медвецького) з німецькими карателями 9 травня 1943 року. Вони напали на штаб куреня, розташованого в лісі, поблизу с. Стіжок. Не заставши там нікого, німці сплюндрували село та спалили у клуні живцем понад 50 людей, яких упіймали. Зерно та худобу забрали. >>

Виростив? Передай сусіду

Якщо не може держава, то хоч іноземні благодійники піклуються сьогодні про наших селян. Власне не сьогодні, а вже кілька років поспіль благодійна фундація «Хайфер» спрямовує свою діяльність на підтримку сільського приватного господарства. Недавно відбулося чергове урочисте дійство в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. Це та ще кілька сіл американські благодійники обрали невипадково. По–перше, саме тут під час минулорічної липневої повені значно постраждали сільськогосподарські угіддя. А ще американці переконалися, що селяни саме цих районів дуже відповідально та з вдячністю поставились до пропозиції міжнародної благодійної фундації щодо відновлення в сільських родинах тваринництва. >>

Що таке безпека для «ведмедя»?

Позавчора президент Росії Дмитро Медведєв підписав указ «Про стратегію національної безпеки Російської Федерації до 2020 року». Серед зовнішніх загроз Росії у документі названо «політику низки провідних країн, спрямовану на досягнення переваги у військовій сфері». Аналітики відразу ж «зметикували», що йдеться насамперед про Сполучені Штати, а також про Китай, котрий «нарощує озброєння шляхом розвитку високоточних, інформаційних та інших високотехнологічних засобів ведення боротьби». У «Стратегії» йдеться, зокрема, що у зв’язку з розгортанням Вашингтоном глобальної системи протиракетної оборони Москва застосовуватиме всі необхідні зусилля, «щоб забезпечити ядерний паритет зі США». Термінологія цілком у стилі «холодної війни». Хоча водночас у документі вказано, що пріоритетом у відносинах зі США є досягнення нових домовленостей у галузі роззброєння, зміцнення довіри, і що загалом Росія провадитиме політику, що «виключає гонку озброєнь». >>

Тарантіно проти Альмодовара

Учора ввечері відкрився 62–й Каннський кінофестиваль. Цей найпрестижніший форум світового кіно триватиме до 24 травня, коли журі на чолі з французькою акторкою Ізабель Юппер оголосить лауреата головного призу — «Золотої пальми» та інших нагород. За «Золоту пальму» змагаються 20 художніх фільмів. Канни — це завжди парад зірок. Але навіть при цьому перелік режисерів, чиї фільми цього року претендують на «Золоту пальму», — це вже не просто парад зірок, а сузір’я найбільших суперстар світу. >>

Україна не в конкурсі, але на ринку

Уже другий рік поспіль Україна представлена у Каннах як учасник кіноринку. Участь у конкурсній програмі наразі обмежується солодким спогадом про 2005 рік, коли Ігор Стрембіцький привіз із Канн «Золоту пальмову гілку» за дипломну короткометражку «Подорожні». Відтоді Україна представляє своє кіно лише в позаконкурсних програмах. >>

На кону людські життя

Озвучена напередодні начальником дніпропетровської обласної міліції Анатолієм Науменком версія про ймовірний підпал як причину займання в приміщенні салону гральних автоматів у Дніпропетровську, зна­йшла неабияку підтримку серед власників грального бізнесу. На вчорашній прес–конференції в УНІАН керівники компанії «Порив» (якій належить зазначений об’єкт) представили докази, що, на їхню думку, мають довести безпідставність звинувачень на адресу компанії в порушенні елементарних вимог техніки безпеки, внаслідок чого загинули люди. Отже, українці й надалі матимуть можливість набивати черева «одноруких бандитів», ризикуючи не лише грошима, а й власними життями? >>

Монумент «розшматованих» родин

В одній із найбільших греко–католицьких святинь України — Маріїнському духовному центрі, що в Зарваниці Теребовлянського району Тернопільської області, — хочуть спорудити незвичайний монумент. Упродовж останнього десятиліття Зарваниця стала чи не найпопулярнішим місцем паломництва для сотень тисяч західноукраїнських заробітчан, де вони вимолюють кращу долю для себе й своїх родин. У їхній спільноті й народилася ідея увіковічнити для нащадків пам’ять про драматичну сторінку в історії України, коли необхідність елементарно виживати руйнує основи споконвічних родинних цінностей. >>

Москву запитають про вбивцю

Андрій Довгань, «герой–антифа», який «самообороняючись» убив Максима Чайку, студента журналістики Одеського університету та одного з лідерів патріотичного молодіжного руху «Січ», завдавши тому численних ножових поранень, переховується в Росії. Такого висновку дійшла під час розслідування Служба безпеки України. «За отриманими останніми даними, підозрюваний у вбивстві перебуває на території Росії. >>

П’ятачок під наглядом

Випадків захворювання на «свинячий грип», або вірус AH1N1, в Україні досі не зафіксовано. Однак голова Державного комітету ветеринарної медицини Петро Вербицький на останньому брифінгу заявив, що вони повністю готові до ймовірної небезпеки. З цього приводу уряд навіть вирішив повністю профінансувати відповідні програми комітету. «У нас є системи для перевірки худоби, які можуть бути використані за першої підозри на грип», — сказав пан Вербицький. >>

Знайшовся, хто не ховався?

Як учора повідомляла «УМ», столичні правоохоронці чотири дні намагались встановити місцезнаходження друга й колеги по бізнесу Ігоря Пелиха — 26–річного Олега Кирилова. Він був за кермом авто «Хонда Аккорд», у якій під час ДТП загинув відомий телеведучий та ще одна молода пасажирка. Нагадаємо, трагедія сталася на світанку 8 травня. «Хонда» на великій швидкості зачепила інше авто, виїхала на газон, «зрізала» три дерева і перекинулася. Олег Кирилов із місця страшної аварії втік. >>

Узаконені 110 км/год

На початку березня уряд вже ініціював збільшення швидкісного бар’єра у населених пунктах з 60 до 70 км/год, а поза ними — до 110 км/год. замість звичних 90. Проти виступила Держ­автоінспекція, яка наполягала, що такі зміни призведуть до збільшення й без того високої аварійності на дорогах. Відтак даішники розробили свої пропозиції, які Кабмін таки схвалив. >>

Дайте півтори гривні — додому хочу

Два дні поспіль чимало мешканців Луцька не змогли вчасно потрапити на роботу й навчання — тролейбусники виконали обіцянку розпочати безстроковий страйк до повного погашення боргів із зарплати. Не вийшли з автопарку й мікроавтобуси одного з найзавантаженіших маршрутів — 15–го, бо його теж обслуговують працівники підприємства електротранспорту. На вулицях доводилося спостерігати, як діти просили у перехожих позичити півтори гривні, щоб хоча б іншими, обхідними маршрутами, добратися додому. >>

Полтавські квіти з Лондона

Днями колекцію Полтавського художнього музею поповнили 62 картини. Подарувала їх після підписання відповідної угоди з мерією уродженка Полтавщини, представниця української діаспори в Лондоні Люба Отаманюк. Під час Другої світової війни її (до заміжжя жінка мала прізвище Стеблина) вивезли з України чотирнадцятирічною дівчиною. Після поневірянь по світах знайшла прихисток у Лондоні, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, художником Анатолієм Отаманюком. >>