Проблема українських сиріт стоїть сьогодні, як ніколи, гостро: нині ми маємо більше сотні тисяч дітлахів без батьківського піклування, усе менше українців прагне усиновити маля, а кількість дітей, які залишаються без сім'ї, щороку зростає. Не кожній сиротині щастить потрапити у родину, особливо, якщо вона має фізичні чи психологічні вади. Так уже склалося, що «важких» дітей в Україні всиновлюють переважно іноземці (наприклад, минулого року громадянами інших країн було усиновлено 2,5 тисячі наших сиріт). Здавалося б, держава мала б усіляко допомагати людям, які дарують обділеним долею українським сиротам сім'ю, однак цього не відбувається. Виявляється, що на цій делікатній у всіх відношеннях справі — усиновленні іноземцями українських дітей — чиновники заробляють непогані кошти. Доробилися аж до кримінальної справи. Зловживаннями на дитячих долях керманичів Центру з усиновлення при Міністерстві науки й освіти України вже протягом року займається Генеральна прокуратура, а тим часом «віз ще й досі там» — керівники центру так само обіймають свої посади.

Залізні двері Куряжської колонії загуркотіли наче грім. Ти ще не знаєш, який за ними світ, але вже тут, на межі, через цей вбивчий гуркіт мимоволі прощаєшся з надією. Чому юних правопорушників збирають для організованого перевиховання саме за такою брамою, дилетанту сказати важко. Напевне, в цьому є якщо не глибокий сенс, то принаймні якась певна «галузева» доцільність. Але чомусь все одно здається, що, якби двері у те інше життя відчинялися тихіше, згадана вище надія на цьому порозі можливо з'являлася б, а не зникала...

У 8-річного Жені Демидова із села Червона Слобода Черкаського району відтепер з'явився ще один день народження. Адже саме того червневого дня бездиханного малого витягли з Дніпра три сільські хлопці й уміло надали йому першу допомогу.

...Ми майже ніколи їх не бачимо. Зрідка чуємо про них. Зустріч iз ними небажана. Як правило, вона викликає легесеньке, як весняний вітерець, і коротеньке, як думки Буратіно, співчуття. Воно не затримується у свідомості й не лягає тавром печалі на душу. А вони, вбогі тілом і, нерідко, здатністю повноцінного мислення, проростають до життя, наче зернятка, закинуті у каміння. Ті гострі, ядучі, розпечені лихом камені називаються хворобами, що рясніють незрозумілими назвами та іноземними прізвищами. У нашій оповіді цих хвороб — 43, найголовніша з них позначена короткою абревіатурою ДЦП. Дитячий церебральний параліч — ним уражено 165 з 296 вихованців школи-інтернату, що у Святошинському районі столиці.

Десять останніх років незалежності залишили Україні гіркий спадок — сто тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Така офіційна статистика. Окремі ж спеціалісти ведуть мову про всі сто п'ятдесят тисяч, дві третини з яких ще й безпритульні. 10—12 тисяч дітей стають сиротами за живих батьків, втрачають батьківське і материнське піклування через розлучення, насильство в родинах, алкоголізм, позбавлення батьківських прав. Щороку близько двох тисяч дітей стають сиротами в пологових будинках, від них відмовляються матері. Маємо і банальних «трьох китів», на яких міцно тримається це ганебне явище, — бідність, безробіття та соціальна незахищеність. Так, за даними Держкомстату, 40 відсотків сімей із двома дітьми живуть за межею бідності, з трьома і більше — 64 відсотки. У середньому 3,7 відсотка працездатного населення не мають постійного місця роботи. Чи вдасться нам найближчим часом це явище і «китів» побороти, — питання риторичне, а от що робити з дітьми, які сьогодні залишилися віч-на-віч із суворим життям — проблема, яка потребує негайного розв’язання.

Давно минули ті роки, коли радянська молодь з ентузіазмом виїздила на соцбудівництво, щоби побачити різні куточки рідної (тоді ще велетенської) країни, знайти гарних друзів і, зрештою, заробити непоганих грошей. Часи змінилися, але гарна ідея не мусила пропадати, і 2001 року Україна вирішила відновити корисну й цікаву практику трудових загонів, яка охопила більше трьохсот тисяч молодих людей. А торік у нашій країні стартувала молодіжна акція «Пам'ятаймо минуле заради майбутнього», в рамках якої був створений Всеукраїнський молодіжний трудовий загін. За словами заступника директора Державного департаменту молодіжної політики Міністерства у справах молоді та спорту Тетяни Іваненко, 1500 юнаків та дівчат iз різних регіонів України допомагали співробітникам музею народної архітектури та побуту (село Пирогiв) ремонтувати старовинні будинки, зводити паркани та вивозити сміття з території музею.

У сиротинцях не надто часто бувають свята. Однак іноді до інтернатів таки приїздять поважні гості з гостинцями: тоді діточок вихователі вбирають у найкращий одяг, вивчають з ними пісні та таночки, печуть короваї абощо — так зустрічають меценатів мало не в кожному дитячому будинку. Аби тільки вони їхали. Сирітський дім «Світанок», що в Березані на Київщині, нещодавно отримав нагоду привітати у своїх стінах представників Всеукраїнського об’єднання «За Україну! За Ющенка!» — більше десятка спонсорів, серед яких були й народні депутати України, представники Міністерства освіти та науки.

Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) — найбільша національна благодійна громадська організація в Україні, заснована відомим американським фінансистом і філантропом Джорджем Соросом. Місія Фонду — фінансово та організаційно сприяти становленню демократичного, відкритого суспільства в Україні шляхом підтримки значущих для його розвитку громадських ініціатив. У 1990—2004 роках Фонд надав численним неурядовим організаціям (НУО) України, а також науково-освітнім, просвітницьким закладам, видавництвам грантів на суму понад 82 мільйони доларів США. 2005 року МФВ надасть фінансову підтримку на суму до 7 мільйонів доларів США на проекти, що сприяють розвиткові європейської інтеграції, посиленню впливу громадянського суспільства та його контролю за владою, системі громадського правозахисту й утвердженню принципу верховенства права в Україні, проведенню пенітенціарної реформи, розвиткові громадської активності національних меншин, реформам у сферах освіти, охорони здоров'я, видавничій справі, проведенню справедливих та чесних виборів тощо.

Останніми днями Суми, здавалося, почали претендувати на знімальний майданчик для фільму-катастрофи про загибель людства від ним таки породжених відходів. Переповнені баки, до яких населення продовжує зносити відра та пакети, вже часом і не визирають з-за сміття. Спека пришвидшує процес утворення неапетитних ароматів, активізувалися великі агресивні мухи, політичні партії почали пікетування органів влади...
8 травня закінчився договір обласного центру з використання полігону для твердих побутових відходів у селі Верхня Сироватка Сумського району. Інших варіантів місто не мало. Але назвати це єдиною причиною «сміттєвої кризи» не можна. Причини мають свій початок у часі більш віддаленому.