Забезпечення достовірності вимірювань — необхідна умова якісного та ефективного виконання робіт та надання послуг громадянам.
Державне підприємство «Волиньстандартметрологія» у своєму розпорядженні має достатній набір вихідних і робочих еталонів, які дозволяють проводити повірку приладів за 11 видами вимірювань із 12, які встановлено в Україні. Ми перевіряємо 98 відсотків приладів, які перебувають у розпорядженні підприємств та організацій регіону, що дає можливість останнім проводити державну повірку, не виїжджаючи за межі області, а працівникам нашого підприємства — отримувати позитивні відгуки задоволених клієнтів.

Їхня симпатія зародилася давно. Вона була сестрою його друга. І були молоді люди свідками на весіллі. А потім і самі побралися у 1994 році. Згодом народилася у Тетяни і Ярослава донечка. І назвали її Марія-Тереза.

Село Горошова, що у Борщівському районі, на самому півдні Тернопільщини, на всю Україну славиться своїми неозорими помідорними теплицями та оригінальними фестивалями вертепів. Та є тут і ще один, особистісний, так би мовити, феномен. А саме — 52-річна кума-рекордсменка Олеся Козак, у якої на сьогодні є вже 72 (!) похресники і похресницi, які проживають у різних куточках не тільки Тернопільської області, а й України і навіть далекого зарубіжжя (наймолодшому хрещеному сину пані Олесі — три рочки, а найстаршій хрещеній дочці — вже за сорок).

Інший на місці Володі Гордієнка, напевно, уже давно опустив би руки. Справді, скільки можна починати все спочатку! Чого він тільки вже не перепробував у підприємництві! Починав торгувати власноручно зв'язаними колготками і шкарпетками. Потім думав заробити на продажі насіння тютюну. Поставив кіоск і майже цілий рік просидів під ним, тому що відмовився пригощати спиртним податкову інспекцію за свій рахунок. А після того як відкрив пекарню і найнятий прекрасний кондитер почала відкрито красти борошно, сам зайнявся випічкою булочок. Робив усе, як вона, а здоба чомусь не хотіла підніматися. Комп'ютерні ігри не «пішли», тому що не зміг конкурувати з багатими. І добудувати магазин-кафе уже немає грошей. «Треба визнати, що в гонці на виживання нарівні зі здоровими я програв, — говорить Володимир. — Але в мене ще є ідеї, і так просто я не здамся».
Ви думаєте, Гордієнко семижильний? Та він з восьми років з інвалідного візка не встає!

Нас розділяють півтори тисячі кілометрів. І хоча Схід і Захід України лежать приблизно на одній широті, у Донбасі наприкінці червня вже чорніють вишні, а в Галичині черешня тільки-но починає рожевіти. На Луганщині сонце вже встигло випалити південні схили Донецького кряжу до бруднувато-жовтого кольору, а карпатські полонини, здається, так і залишаться смарагдовими аж до перших снігів. І взагалі, на Галичині абрикоси не ростуть, а на Сході — в кожній лісосмузі. То ж які ще потрібні докази нездоланної нашої інакшості?

Ще півроку тому 16-річний Сашко був звичайною так званою «дитиною вулиці». У родині стосунки зовсім не складалися: постійні сварки, конфлікти, після яких Сашко просто йшов геть, на вулицю. Там для дитини і починалося справжнє життя. Час від часу хлопчик ходив до школи, ніби для «галочки». Так що про освіту годі й говорити. Нинішнього Сашка навряд чи впізнав би хтось із його колишніх друзів. Тепер він зовсім інший — жвавий, із вогником в очах. Рівно півроку тому від своїх «вуличних» знайомих хлопчик почув про столичний дитячий будинок сімейного типу «Затишок». Після наступної родинної сварки Сашко не витримав і пішов до ще зовсім не знайомих людей. І тут, у дитячому будинку, його зустрів затишок, якого хлопцеві так не вистачало. Через деякий час до закладу Сашко почав приходити зі своїм молодшим братиком-третьокласником. Працівники дитячого будинку і соціальних служб допомогли хлопцеві отримати паспорт і закінчити 9 класів. До речі, Сашко розповів, що за останніх півроку значно покращилися стосунки з вітчимом.

За оцінками спеціалістів, сьогодні поза межами країни постійно перебуває більше семи мільйонів українців. Але визначити, яка частина з них — добровільні заробітчани, а яка — примусово вивезений «живий товар», наразі є неможливим, — такий вже він, тіньовий бізнес. Проте з упевненістю можна стверджувати, що міжнародна, а останнім часом і внутрішня торгівля людьми стали для України явищами абсолютно звичними. І приносять організаторам мільярдні прибутки: лише тільки за одну людину вони тримують від 500 до 5000 доларів.

«Бомж», безпритульний, бездомний — слова, якими ми позначаємо інший світ, світ по той бік прописки та затишної квартири. Ми бачимо цих людей крізь призму наших стереотипів і рідко замислюємось над тим, яким постає наш світ у їхніх очах. Глибше у це вникнути вирішили молоді львівські митці Андрій Лінік та Володимир Різник — нещодавно вони відкрили у Львові виставку фотографій, зроблених... «бомжами».