Використання дітей як товару є прибутковою галуззю міжнародної торгівлі. За даними ООН, за рівнем прибутків (від 8 до 12 мільярдів доларів США щорічно) цей злочинний бізнес перебуває на третьому місці після торгівлі наркотиками і зброєю. За підрахунками фахівців, по всьому світу щороку продають 1,3 мільйона дітей. На жаль, Україна у цій справі бере активну участь: щорічно близько восьми тисяч українських дітей потрапляють до брудних рук збоченців, сутенерів, торговців органами (остання справа, до речі, особливо вигідна: так, пересадка нирки на «чорному ринку» коштує 50 тисяч доларів, частини печінки — 236 тисяч, частини підшлункової залози — 70 тисяч, кісткового мозку — 620 тисяч, легені — 210 тисяч, роговиці ока — 5 тисяч доларів США).

Нова влада від попередньої вимушено успадкувала купу проблем. Житлова є однією з візитівок соціальної невлаштованості «маленьких українців» — тих, чиї статки унеможливлюють персональну участь у швидкобудах. Не одна тисяча безквартирних і незаможних мешкає і в Мелітополі. Міська влада, функціонуючи в лещатах фінансового дефіциту, для зняття житлової проблеми залучає нестандартні рішення.

Півтора відсотка людей на земній кулі ніколи не чули ані морського прибою, ані колискової матері, ані власного голосу. Глухі люди живуть серед нас і водночас в абсолютно іншому світі — у них своя система цінностей, сприйняття світу й власна мова. Кажуть, що такі люди більш активні, ніж звичайні. Водночас вони спокійніші, неметушливі й безстрашні. Бо, мовляв, усі страхи у звичайних людей пов'язані зі звуками. Глухі ж не знають подібних відчуттів — їх не можна налякати криком, різким голосним звуком абощо. А ще, кажуть фахівці, вони — дуже горді. Глухі не вважають себе інвалідами, тому практично усі вони, хоч і мають право безкоштовного проїзду в метро, воліють-таки заплатити за жетон, аби не засвідчувати свою особливість. Так само глухі водії не хочуть вішати на авто спеціальний знак, який свідчить про те, що його власник не чує, — і це світова тенденція.

Є в місті Переяславі-Хмельницькому, що на Київщині, звичайна загальноосвітня школа №2 — таких в Україні тисячі. Однак навчаються тут учні, які доводять своїми вчинками — майбутнє України в надійних руках.

За загальноприйнятими стереотипами, самотужки виховувати дітей може лише жінка. Однак, виявляється, серед нас живуть і чоловіки, які не гірше від матусь піклуються про своїх чад. Нещодавно у столиці уперше провели конкурс серед одиноких молодих татусів, які самі виховують дітей.

Уже незабаром «бюджетники» отримають доплату до своїх окладів. Як повідомили «УМ» у прес-службі Міністерства праці та соціальної політики України, до липня 2005 року зарплати працівників бюджетної сфери загалом зростуть на 30,8 відсотка.

— Перша висота взята: сто днів роботи нового уряду минули, й можна говорити про перші підсумки. Що найважливіше було зроблено міністерством за цей час, на вашу думку?
— Ми почали реалізовувати декілька соціальних проектів, які були вкрай терміновими на момент приходу нового уряду. Перш за все, це підвищення пенсій та їх диференціація (ми отримали величезну кількість звернень щодо «зрівнялівки»). Новий уряд поновив диференціацію пенсій, і тепер усі надбавки, доплати залежать від трудового стажу, і пенсії віднині різні. Наступне: ми змогли розпочати «понадплан», так би мовити, — підвищення мінімальної заробітної плати. І поставили для себе завдання, яке виконаємо безумовно, — скасування аномальної різниці між мінімальною пенсією та мінімальною зарплатою. Уже з 1 вересня ці два показники зрівняються, а з наступного року заробітна плата стане більшою за мінімальну пенсію. І третє — це виконання програми Президента України Віктора Ющенка щодо істотного збільшення допомоги при народженні дитини й забезпечення цих виплат. Ця програма вже реалізовується. Загалом бюджетне фінансування соціальних програм є найвищим за всі роки незалежності України. Фінансування соціальних програм нині становить 81 відсоток видатків бюджету-2005.

Рівень життя у будь-якій державі визначається, як на мене, не кількістю дорогих бутіків у столиці, не прізвищами мільйонерів і навіть не середньою зарплатою. Про нього можна скласти уявлення, потрапивши в забутий Богом і людьми інтернат для хворих дітей, від'їхавши кілометрів за двісті від Києва. Таких в Україні вистачає. Кореспонденти «УМ» нещодавно відвідали один із них — Ізяславську спецшколу-інтернат для дітей із наслідками поліомієліту та церебральним паралічем... Ми з вами, шановні, так і залишилися у первісному ладі, і Європа нам «не світить», доки існують на карті України такі проігноровані державою дитбудинки, де діти, й без того обділені долею, не мають можливості не тільки нормально лікуватися й вчитися, а й жити — митися, спати і їсти...