Сьогоднi часто можна почути: «мораль і політика несумісні. Мораль — справа відносна. Набридли розмови про мораль...» То говорять посткомуністи. А комуністи взагалі насміхалися над мораллю, так само, як над релігією. Або сердились. Прокурор Погорєлий кричав: «Ви пишете: у нас нині головна відмінність між людьми виступає у вимірах морально–етичних, а не політичних. То хто кого буде судити — ви мене з моральних, чи я вас — з політичних позицій?» — «Хто як уміє», — відказав я. З тих пір ми мало змінилися. А тим часом проблеми моральні стукають у вікно. І щораз голосніше. А вуха закладені ватою комунізму, потім — посткомунізму і просто кримінального індиферентизму...

Попри всі перешкоди, ХІ Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика таки проведуть. Як повідомив на прес–конференції виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький, конкурс розпочнеться традиційно — 9 листопада в День української письменності та мови. Його відкриття заплановане одразу в двох місцях: у Дніпропетровську та селі Верхнє Синьовидне Сколівського району Львівської області, де 90 років тому народився Петро Яцик.

«Тим, що сьогодні ти можеш зі мною говорити, треба завдячувати моїй мамі, — каже Аня Бус. — Знаєш, якби всі матері були такими, то світ був би набагато кращим. Лікарі просили її змиритися і з дня на день чекати моєї смерті, але вона так за мене боролася, що я просто не мала морального права померти. У цій боротьбі минув рік, потім — другий, третій... Батьки зверталися до всіх лікарів, цілителів і шарлатанів. Мене возили до бабок зливати віск, у німецьку клініку і навіть до учня тибетського монаха».

Нині наперекір усім скептикам Аня живе і ходить, має родину (її чоловік — художник Василь Лисак). А ще Аня за власною методикою викладає німецьку мову в Центрі творчості дітей та юнацтва, а також у клубі «Промінчики». Вивчений матеріал на уроці діти закріплюють іграми, малюванням, ліпненням та бісероплетінням. Наймолодшим її учням лише півтора року. Дітки приходять на її уроки із задоволенням. Щоправда, іноді Ані доводиться читати лекції й для батьків, які не завжди розуміють, що дитині потрібна насамперед мама, а не цирк, солодка вата чи чупа–чупси...

Створенням гобеленів — тканих килимів–картин — Ганна Вершиніна з Чернігова захопилася під час навчання в художній школі. Згодом вона закінчила Київський державний інститут декоративно–ужиткового мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука за спеціальністю «художній текстиль». Нині ця дівчина — відома майстриня, учасниця бага­тьох виставок, і вона не уявляє свого життя без улюбленого мистецтва, що має багатовікову історію та глибокі традиції.

Село Северини на Хмельниччині — за п’ять кілометрiв від траси. Понад сто дворів, де мешкають, здебільшого, люди літні. Най­старшу, Пелагею Марківну Терещук, якій у жовтні виповнилось 98 років, шанують, але бояться потрапити на її гострий язик.

Двері у хаті напіввідчинені, але господарки там нема. Іменинницю знаходжу на городі, де вона збирає біля яблуні падалку. «Давайте торбу понесу», — пропоную свою допомогу. «Та вона важка для тебе, — чую несподівану відповідь. — Хочеш — закинь торбу мені за спину». І дійсно, на кілограмів десять ця ноша потягне....

До криниці йти метрів двісті. «А хто вам воду носить?» — питаю. «Десять пальців», — показує долоні. Хоча та вигляд вона тендітна, з королівською поставою, спину тримає рівно. Середня донька, 72–річна Люба, її сварить за непосидючість: «Ви б, мамо, відпочили». А вона, як відрізала: «Я ще жити хочу. А не лежні справляти».

Наталія Петрівна завела до хати вибачаючись: «У нас безлад, опалення міняємо. Рік такий випав... У лютому померла свекруха. У липні ураган дах зірвав, фронтон завалився, стеля прогнулася. Заливало — по стінах текло. Я в шоці, а хлопці кинулися щось поправляти під тією зливою... Потім парове потекло... Може, то був знак, а я не зрозуміла?» Її переповнює горе, що аж вихлюпується назовні. Чомусь уявляю, як вона прокидається серед ночі й знов усвідомлює, що молодшого сина немає...

Мабуть, мати не знайшла б у собі сил спілкуватися з чужими людьми, знов переживати все, якби не образа за сина. У сюжеті одного з центральних каналів, відразу пiсля Юриного самогубства, пролунали слова педагога про неадекватність хлопця. «Це я вперше почула, що він був неадекватний. Для чого таке говорити? Себе захищають? Він був звичайною дитиною...»

Днями чимала група столичних студентів відкрила для себе нову сторінку в історії своєї Батьківщини. Народний депутат від «Нашої України», член політради партії Петро Ющенко виступив перед молодими людьми з лекцією на тему «Українці у світі». «Український народ ствердив своє право бути творцем власної історії. Поступ України шляхом самоздійснення не був ізольований від світової історії. Більше того, українці жили й творили не стільки для себе, як для інших народів», — наголосив Петро Ющенко, розповівши про відомих і невідомих українських діячів, першовідкривачів, винахідників, митців та священнослужителів, які вплинули на хід світової історії.

«Година «Ч» для підприємців–«спрощенців» (тобто тих, які сплачують єдиний або фіксований податок) настане вже сьогодні, 20 жовтня. Саме до цієї дати кожен iз них має доплатити Пенсійному фонду суму, якої при традиційній сплаті ними згаданих «пільгових» податків не вистачає до розміру мінімального страхового внеску в «копилку» ПФ. Якщо зараз, скажімо, «спрощенець» платить щомісяця 150 гривень єдиного податку, то з них до Пенсійного фонду «відщеплюють» 42 відсотки, себто 63 гривні. А значить, до необхідного пенсійного мінімуму ця сума «не дотягує» майже на 232 гривні. Покривати згадану «недостачу» треба вже з липня — відтоді набули чинності зміни до пенсійного законодавства. Причому в жовтні її сума зі зростанням розміру мінімальної зарплати, від якої «танцюють» усі пенсійні обрахунки, автоматично збільшується до 238 гривень, у грудні — до 243 з копійками і, як кажуть, далі буде...

У Львові вже втретє відбувся Екуменічний соціальний тиждень (ЕСТ), гаслом якого цьогоріч було «Довіра. Відповідальність. Філантропія». Як і попередні, ЕСТ став майданчиком для зустрічі представників церкви, влади, бізнесу, благодійних фондів, освітніх закладів і громадських організацій. Ініціатор суспільних тижнів Антуан Аржаковський, який очолює Інститут екуменічних студій УКУ, вважає, що нині на часі створити Національну мережу ЕСТ, яка сприятиме покращенню соціальної політики в Україні та партнерству між християнськими громадськими організаціями, церквами, владою, бізнесом, громадським сектором для позитивних суспільних змін.

Величну постать апостола Андрія, з яким нерозривно пов’язана історія стольного града Києва й українського православ’я, біля Українського дому встановили в переддень святкування Дня Хрещення України–Русі в липні 2008 року. Тоді відкривалася виставка «Українці у світі», яку оглянув Вселенський патріарх Варфоломій. Нині виставку з приміщення «виставили», і скульптура апостола також виявилася небажаною. А от на території Михайлівського монастиря фігуру апостола прийняли охоче. Цю бронзову скульптуру створили скульптури Олег Пінчук і Петро Дроздовський за зразками ікон Андрія Первозванного, які Петро Ющенко з однодумцями відшукав у різних мiстах свiту — від Єрусалима до Пар у Північній Греції, де він був розiп’ятий на хресті.