Чим більше уваги громада звертає на дітей «без сім’ї», тим зрозумілішими стають їхні потреби. Одна з основних — це право на свій життєпис. Зокрема, на пам’ять про перші роки життя. Поки що ж чотирирічні малюки, переходячи з Будинку маляти в дитбудинок, не мають нічого, окрім теки з «особовою справою». Батьки домашніх дітей дбайливо зберігають їхні малюнки, записи кумедних словотворів, перші іграшки, фото чи навіть відео, які можна час від часу переглянути. А діти з державних закладів не мають нічого на згадку про раннє дитинство. Часом може здатися, що його в них i не було.

Спершу не вірилося, що це діти з інтернатів. Домашні та й годі. Усміхаються, бігають підстрибом, наспівують щось від радощів. Очі сяють щастям. Лише вряди–годи по личках пробігає тінь смутку, і та чи інша дитина на якийсь час набуває «відсутнього» вигляду. Я приїхала до табору «Водограй», що в карпатському містечку Колочава, за кілька днів до закриття. На той час діти жили тут понад два тижні. Вони прибули з восьми інтернатів різних областей України зі своїми вихователями. Вихователі теж тішилися — приміром, степовики вперше побачили Карпати, — і розповідали, що на початку діти були інші: скуті, боязкі, байдужі, а то й агресивні. «Діти приїжджають із закладів, де про них уже склалося уявлення, не завжди хороше і відповідне, — каже директор цьогорічного табору, виконавчий директор благодійного фонду «Товариство «Приятелі дітей» Інна Таль­янц. — А тут вони ніби починають «із нуля». Ми у загонах змішуємо вихованців різних інтернатів, різного віку, вириваємо їх із «законсервованого» соціуму, руйнуємо стереотипи. Діти по–новому розкриваються, позбавившись ярлика «невдахи», «хулігана», «недорозвинутого». Тут вони виявляють свої кращі якості і починають вірити у свої добрі можливості. Вчаться бачити перспективу».

Серед вихованців українських інтернатів є чимало потенційних інтелектуалів. Хоча бiльшiсть таких вихованців не завжди про це здогадуються. Або ж переконані, що не мають сили й коштів, аби вивчитися. Утім останніми роками інформація про підтримку охочим здобути вищу освіту поширюється серед позбавлених батьківського піклування дітей у геометричній прогресії. Адже понад 130 студентів–сиріт охоплено програмою «Стипендіат» фонду «Приятелі дітей». Вони, у свою чергу, відвідують інтернатні заклади і розповідають там про можливості та перспективи здобуття різних професій.

За грішми українців полювали в усі часи. І хто тільки нас не обдурював! Наш брат пережив ощадні книжки, Льоню Голубкова з його «МММ», різноманітні трасти та «Еліту–центр». І нині ділиться грішми з сотнями сумнівних банків, страхових компаній та кредитних спілок, декотрі з яких у погоні за прибутком не гребують відвертими махінаціями. Правозахисники констатують: навіть найвідоміші компанії при нагоді обдурять і обдеруть як «липку» будь–якого клієнта. Українці й самі часто «ведуться» на відверті фінансові оборудки. Не останню роль відіграє у фінансовому «кидалові» й держава: вона не тільки не контролює банківський ринок і не захищає споживачів, а ще й сама «підкидає» хмиз у багаття. Так, нині в парламенті розглядають законопроект, який ще більше розв’яже руки фінустановам.

Поки в Україні державні мужі намагаються зайвий раз не нагадувати про свій намір змусити українок працювати додаткові п’ять років, МВФ уже офіційно повідомляє: Україна таки підвищить пенсійний вік для жінок. Про це йдеться, як уже писала «УМ», у меморандумі української влади та Міжнародного валютного фонду, який наші урядовці готували за зачиненими дверима. Згідно з документом, уже до кінця вересня у парламенті з’явиться законопроект, і до кінця року його намагатимуться ввести в дію. Передбачається поступове збільшення пенсійного віку для жінок до рівня чоловіків — із 55 до 60 років, додаючи шiсть місяців щорічно. І це попри те, що Віктор Янукович заявляв, нiби ніколи не піде на підвищення пенсійного віку, адже «не має на це морального права».

В Україні тим часом не вщухають дискусії з приводу підвищення пенсійного віку: одні вважають цей крок мало не панацеєю, інші засуджують, називаючи знущанням над людьми. Для того, щоб розставити усі крапки над «і» у цьому питанні, іноземні експерти провели масштабне дослідження демографічних та фінансових передумов пенсійної реформи у нашій державі. Представники аналітично–дорадчого центру Блакитної стрічки ПРООН/ЄС, які вивчали всі тонкощі української пенсійної системи, розробили прогноз до 2050 року. Втішних даних серед результатів дослідження майже немає.

Раніше Цолік Хаймович Зісіліс вважався найстаршим мешканцем Чернівців — у жовтні цього року йому виповнилося б 105 років. Але, на жаль, дідусь, зважаючи на поважний вік та слабке здоров’я, до чергового ювілею не дожив...

Мене вважають головною дiйовою особою скандалу в Національній Спілці письменників України, що напередодні Помаранчевої революції якийсь час перебував у центрі уваги громадськості. Відтоді багато що змінилося — тим цікавіше розповiсти, якими мотивами керувалися ті, кого було трактовано як «розкольників».

Кожному пацієнту, напевне, вигідно, щоб його лікар був добре освіченим, чесним, неубогим (при цьо­му не за рахунок хабарів), привітним, обізнаним iз новинками медичної науки. Та щоб не намагався «підсунути» хворому чи його родичам якісь непевні пігулки від фірми, яка йому за це платить. Словом, усім нам потрібен лікар, якому б ми довіряли.

На вулиці Кармалюка, 3 у Львові є гарненький будиночок, на двох поверхах якого представлено експозицію про медицину в Галичині та про Українське лікарське товариство (тут міститься й управа УЛТ).

Харків останнім часом усе більше нагадує біблійний Вавилон до великого розселення народів. І кого тільки не привела доля на терпиму в національному сенсі Слобожанщину: тут і в’єтнамці з китайцями, і весь середньоазійський СНД, і обстріляний російський Кавказ, і представники всього африканського континенту. Чи готова Україна дати раду цій інтернаціональній рукавичці без шкоди для інтересів місцевих жителів? Відповідь на це питання шукали члени харківської громадської організації «Імміграція–стоп!» у стінах багатьох компетентних органів і... не знайшли. Викладені у листі до «УМ» факти і результати спеціальних досліджень свідчать про те, що величезний державницький апарат, покликаний регулювати подібні процеси, скоріш за все, активно паразитує на складних «вавилонських» проблемах, аніж намагається їх вирішити.