Упродовж останніх років авторка цього матеріалу не раз побувала в Туреччині та Єгипті. І щоразу після повернення «підколювали»: «І як там, секс–туризм процвітає? А слабо про це написати?». Нарешті я «дозріла», фактажу зібралось достатньо!

Давня розповідь вихователя інтернату: хлопчик із далекого села постійно тікав до мами. Дарма, що в інтернаті годували й одягали, — тікав! Коли по нього знову приїздили, заставали сумну картину: брудну холодну хату, немає чого їсти, п’яну маму, яка навряд чи й помічала сина. І його, якому хотілося бути поруч хай і з такою, але мамою...

Сьогодні ми дискутуємо, що важливiше: ізолювати дитину від непутящих батьків чи дати сім’ї шанс відродитися, створивши певні стимули, які б змусили маму й тата «заслужити» свою дитину знову? Проте дослідження свідчать: понад 90 відсотків дітей, які перебувають у дитячих будинках різних типів, і далі жили б у рідній сім’ї, якби батьків вчасно поставили у жорсткі рамки відповідальності — за виховання дитини, за її здоров’я, за свій спосіб життя.

Хто має це робити? У цивілізованому світі на таке спрямована стабільна спільна робота громади, депутатів, соціальних служб. Чи можлива така взаємодія у нас?

У новому сезоні театр міміки і жесту «Райдуга» Українського товариства глухих оновив склад. «Це зовсім не означає, що ми розпрощалися з ветеранами сцени, — наголосила директор театру Ніна Зайонц. — Більш того, ці шановні актори присутні на репетиціях, дають молоді уроки майстерності. Адже артистів із вадами слуху в Україні не готує жоден навчальний заклад. І професійний досвід старшого покоління для них — неоціненний». Наразі у трупі 12 акторів.

Долати щоденні труднощі — ось чеснота, що творить людину, сповнену жаги до життя. Такою героїнею нашого часу є 28–річна Віра Фещук — дівчина, котра народилася без рук, однак не здалася і досягла вершин, недоступних багатьом здоровим людям.

Приказку «Б’є — значить, любить» придумали, очевидно, не жертви домашнього насильства — вони занадто добре знають смак тієї «любові». Знають і здебільшого про це мовчать. На жаль, насильство в українській сім’ї досі залишається чи не найбільшою родинною таємницею. Жертви «важкої руки» благовірних в Україні ще бояться відкрито говорити про наругу над собою, наше суспільство ж не навчилося її різко засуджувати, а кривдників — карати. А тим часом соціологічні опитування свідчать: понад 44 відсотки населення України потерпали від насильства в сім’ї упродовж свого життя, причому 30 відсотків зазнавали насильства в дитячому віці.

На ці сімейні «фронти» Українська держава звернула увагу лише кілька років тому: на вулицях та в ЗМІ побільшало соціальної реклами, кампанії проти насильства підтримує чимало відомих українців, почали відкриватися реабілітаційні заклади та притулки для жертв домашнього терору.

Днями ж стартувала щорічна національна акція «16 днів проти насильства»: нам розкажуть, як допомогти жертвам родинної тиранії, а краще — не стати ними.

Наші чиновники щодня мудрують над єдиною проблемою: як би ще «нагріти» на зайву гривню українського трударя. У нетрях нашого пенсійного законодавства розібратися звичайному громадянинові зовсім не просто — цим сповна користуються чиновники, придумуючи нові формули для обрахунку пенсій. Ось і виходить парадоксальна «справедливість»: чим більше і важче працюєш, тим меншу можеш одержати пенсію.

«УМ» продовжує викривати таємничі правила пенсійного нарахування. І про деякі з них дізнаємося зі звернень наших читачів. Так, нещодавно нам стала відома цікава норма: якщо людина свого часу отримувала допомогу з безробіття, то за цей період заробіток для обчислення пенсії враховують у розмірі... 0 гривень. А відтак її пенсія може схуднути на кількасот гривень.

Щодня на українських дорогах точиться справжня громадянська війна — працівники ДАІ щороку фіксують в Україні 40–45 тисяч ДТП, у яких гине близько 7 тисяч і травмується 50 тисяч осіб. Завтра про безпеку руху на дорозі та наслідки поводження за кермом говоритимуть в усьому світі — у неділю відзначатимуть День пам’яті жертв дорожніх аварій.

Від подібних трагедій, на жаль, не застрахований ніхто. І в одну мить ми можемо перетворитися як і на вбивцю за кермом, так і на бездиханну жертву. І навіть перетинаючи пішохідний перехід, не варто втрачати пильність. Бо не факт, що водій зустрічної машини не зламає вам життя. Киянка Наталя Тарасова відчула це на собі...

Щороку в Україні близько тисячі дітей віком до 18 років ставлять страшний діагноз — рак: рівень дитячих онкохвороб у державі становить 11 випадків захворювання на 100 тисяч дитячого населення. Із загальної кількості недужих діток приблизно 46% потерпають від хвороб крові (лімфоми, лейкози, гістеоцитози). У решти 54% дітей — пухлини центральної нервової системи, пухлини кісток, м’яких тканин, периферійної нервової системи, ока, нирок тощо.

Толерантність — це властивість людини сильної чи слабкої? Це вияв пасивності чи активна громадська позиція? Багаторічний досвід дитячого табору «Джерела толерантності», де підлітки навчаються міжетнічної та міжрелігійної взаємодії і взаєморозуміння, свідчить, що толерантність вимагає зусиль, навчання і прояву особистості. У неділю Київський клуб толерантності, заснований на базі досвіду цього табору, організував вуличну акцію «Запали ліхтарик толерантності». Підлітки з клубу запрошували перехожих на Контрактовій площі приєднатися до танців різних народів, конкурсів і малювання символів взаємоповаги, розуміння, миру. Насамкінець усі охочі запалили ліхтарики, зроблені власноруч дітьми, що ніби промовляли: добре, коли ми приймаємо інших людей і доброзичливі до них.

Якщо вам «пощастило» цього року загубити паспорт, вийти заміж або відсвяткувати 16–річчя, запасіться терпінням: новий документ без бою вам не дістанеться. Рiч у тiм, що, окрім усіх можливих криз, у нашій державі є ще й паспортна.