Під час Першої світової він брав участь у знаменитому Брусиловському прориві, був нагороджений двома Георгіївськими хрестами, які у Другій світовій отримали радянський аналог — орден Слави. У громадянську партизанив на рідній Полтавщині, знався з легендарним тоді Олександром Пархоменком, воював у Чапаєвській дивізії. Знову був відзначений за мужність — орденом Бойового Червоного Прапора. У Вітчизняну двічі отримав Зірку Героя, а вже після війни знаменитого партизана нагородили, окрім численних радянських нагород, Чехословацьким хрестом та хрестом Грюнвальда Польщі, італійською Золотою та Бронзовою зірками Гарібальді, медаллю «Угорський партизан»... Утім, певно, ціннішим за нагороди було те, що ще у сорок третьому один із загонів французького Опору взяв ім'я Ковпака. А в Україні, пригадують люди, ходили чутки, що Ковпак — людина молода і це — син самого Чапаєва, тому перемогти його неможливо...
...Ми придумуємо собі немало міфів, аби потім втішатися ними чи розчаровуватися. Сьогодні й сама війна, і партизанський рух, і сенс того, що відбувалося в ті роки, переглядається й ревізується. Але ще надто свіжі спогади та воєнні рубці, аби холоднокровно клацати шальками терезів: так чи не так. Надто багато українців загинуло від рук гітлерівців, аби ця тема стала для нас абстрактною. І надто живим проглядає крізь роки Сидір Ковпак, аби зробити з нього ілюстрацію до історичних схем. До речі, навіть ті, хто сьогодні переписує історію, згоджуються, що постать ця була неординарною. >>