Ще до того як оголосити дострокові парламентські вибори, Президент України Віктор Ющенко направив до Ради проект змін до закону про статус народного депутата. Цей документ глава держави визначив як першочерговий, проте розглянути його вищому законодавчому органу не судилося — Президент розпустив Верховну Раду. А спрямована була президентська ініціатива на позбавлення депутатів частини пільг. Зокрема, Ющенко пропонував парламентаріям відмовитись від отримання безкоштовного житла, безкоштовного проїзду в транспорті та оздоровлення в санаторіях, від права навчання за рахунок бюджету та надання матеріальної допомоги. Безумовно, що найбільш ласим шматком з усього названого є можливість стати повноправним киянином, зайнявши гарантовану законом житлову площу або отримати замість неї грошову компенсацію. Останнє вибрала для себе, як подейкують, Олена Лукаш — ще будучи депутатом Верховної Ради від Партії регіонів, вона отримала компенсаційні виплати у розмірі 167 тисяч гривень. Сума невелика, що й казати (її навіть на однокімнатну квартиру в Києві не вистачить), однак загалом хід вдалий: незабаром пані Лукаш була призначена заступником міністра Кабінету міністрів й втратила право на депутатське житло, але ці «смішні» гроші все одно залишились при ній.
Срібнокільська, 24
Для народних депутатів існує три шляхи розв’язання одвічного житлового питання: отримати квартиру, отримати гроші або зайняти (тимчасово) службове помешкання. Останньою можливістю, очевидно, не скористався ще жоден народний обранець — принаймні «Україна молода» таких парламентаріїв не знайшла. Значно більше охочих припадає на варіант з нерухомим майном або грубезною пачкою грошових знаків. Власне, навіть це не повинно було б аж занадто переобтяжувати державу — адже нардепів усього лише 450, і їхній склад не оновлюється на 100 відсотків з кожною наступною каденцією, тобто щоразу «набігає» близько двох сотень «бездомних», що для столиці нібито не так уже й багато, проте... Проте недарма, мабуть, проблема депутатського житла «дістала» вже й Президента.
Річ у тім, що народні обранці перших каденцій отримували досить скромні помешкання у зовсім непрестижних районах Києва. Це вже згодом їхні будинки почали набувати статусу елітарних, ціна двокімнатної квартири в яких (як-от, наприклад, на Срібнокільській, 24) сягає 250—300 тисяч доларів. Забігаючи наперед, зауважимо, що цифри, зазначенi в цьому матеріалі, мають характер неофіційних даних, оскільки подібна інформація охороняється від непосвячених керівництвом Верховної Ради. В останньому «УМ» мала змогу пересвідчитись на власному досвіді, однак про це — дещо згодом.
З неофіційних джерел відомо, що нині у квартирній черзі перебувають 126 народних депутатів. Iз них керівництво ВР буцімто відібрало 24 «пільговики» (інвалідів або таких, що мають дружин-інвалідів), які буквально ось-ось в’їдуть у депутатський будинок на Срібнокільській, 24. Для решти парламентаріїв місця у «профільному» домі чомусь не знайшлося — вони житимуть у готелі «Київ», очікуючи на кращі часи. Втім на столичні Осокорки депутатів особливо і не тягне — район вважається мало привабливим, з погано розвинутою інфраструктурою і відсутністю затишку та комфорту через невпинне й всюдисуще будівництво. Словом, такий «бренд» середньостатистичного нардепа не надто спокушає. Саме через це отримані від держави квартири на Срібнокільській, що на Позняках, парламентарії охоче продають. Поки що не масово, але процес уже пішов...
Глибочицька, 79-97
Та якщо забудова на вулиці Срібнокільській (а отже, і поселення на ній народних обранців) пройшла без ексцесів, то майбутній депутатській дім на Подолі вже викликав неабиякий скандал. Його масштаби знівелювала, мабуть, теперішня політична ситуація в країні — бо інакше подільській «адресі» народних депутатів приділяли б значно більше уваги.
Почалася ця історія з того, що на одній з березневих сесій Київської міської ради заступник мера Олесь Довгий несподівано зачитав телеграму від спікера ВР Олександра Мороза — Сан Санич на той момент перебував з офіційним візитом у Шанхаї (!) — якою глава парламенту просив своїх «молодших» колег терміново виділити землю для ще одного депутатського будинку. У підсумку — йдучи назустріч побажанням товариша Мороза, мерія проголосувала за відведення відразу двох ділянок під вищезгадане будівництво. Перший наділ землі (Глибочицька, 79-97) сягав майже гектара і був переданий холдинговій компанії «Київміськбуд», яка, власне, й витиме гніздечка для народних обранців. Друга ділянка (Глибочицька, 73-77) за площею дорівнювала 1,07 га — вона дісталась відкритому акціонерному товариству «ВК-БРОК», інтереси якого пов’язують із головою фракції Блоку Черновецького у Шевченківській райраді Євгеном Шевчуком.
Кажуть, що депутати від опозиції на тій сумнозвісній сесії намагались усіляко чинити опір подібному прогинанню від Мороза та Черновецького, проте на їхні доводи знайшовся залізний контрдовід: ще у 1986 році подільські землі були передані Президії Верховної Ради УРСР, однак за радянських часів представники вищого законодавчого органу цією розкішшю так і не скористалися... Тепер їхні згаяні можливості надолужуватимуть нардепи незалежної України. Адже серед них без даху над головою лишились іще, як ми пам’ятаємо, сто з лишком «одиниць». Хоча на згаданому гектарі розміститься, звісно, значно більше квартир, але приблизно половину з них забере собі забудовник (як бачимо, сучасним українським зодчим надзвичайно вигідно мати справу з Верховною Радою — перша виб’є землю, а другі побудують на ній дім VIP-класу, з якого матимуть неабиякий прибуток).
Як прокоментував будівництво на Щекавиці в інтерв’ю журналу «Кореспондент» нардеп-«нашоукраїнець» Михайло Поживанов, «думаю, що цими квартирами коаліція планувала розрахуватися зі своїми. І в першу чергу — з перебіжчиками». Дарма, що вулиця Глибочицька належить до місць, де заборонене зведення висотних будинків. Судячи з усього, їй не уникнути сумної долі Києва в цілому, який потерпає від навали монструозних багатоповерхівок. Хіба що влада в Україні зміниться. Або ж її менталітет. Або і те, й інше разом...
Барбюса, 5-В / Димитрова, 2
На розі цих двох вулиць депутатський будинок іще не зводять. Принаймні поки що. Зате там ведеться будівництво житлового корпусу, замовником якого вказане комунальне підприємство «Печерськ-Інвест», генеральним інвестором — автомобільна компанія «Укртранс», а генеральним підрядником — Управління справами Верховної Ради. Ми вирішили поцікавитися, що означає участь Верховної Ради у цьому проекті і який парламент матиме зиск із майбутнього житлового комплексу? Нам також хотілося знати, який орган влади видав дозвіл на подібне будівництво? Адже задля втілення ідеї підприємства «Печерськ-Інвест» будівничі розрили Черепанову гору (що загрожує підтопленням грунтовими водами прилеглих будинків), вторглися на територію Національного спортивного комплексу «Олімпійський» та навіть запланували знесення будинку, де нині розташована державна адміністрація Голосіївського (в минулому — Московського) району...
Зрештою, було ще одне питання, відповідь на яке здавалася нам украй важливою — «УМ» хотіла з перших вуст почути про тих народних депутатів, які претендують на поліпшення житлових умов. Кому знати про них краще, як не керуючому справами апарату Верховної Ради пану Дмитру Рудковському? До цього чиновника ми й спрямували наш запит. Відповідь не забарилася, проте була вона напрочуд короткою: половину питань Рудковський проігнорував, а стосовно зацікавленості Верховної Ради в майбутніх помешканнях зазначив наступне: «Інформуємо, що Управління справами не має жодного відношення до отримання дозвільних документів на будівництво та реалізацію квартир у будинку на розі вулиць А. Барбюса, 5-В та Димитрова, 2». Окрім цього, «Державний будівельний комбінат Управління справами апарату Верховної Ради згідно з договором виконує функції генерального підрядника з будівництва житлового будинку, про який ідеться у Вашому листі».
Мовляв, маємо право будувати — і будуємо. І жодних порушень закону абощо. От тільки Києва стає все менше й менше — місто (разом зі стадіонами, парками, пам’ятниками, книгарнями, бібліотеками і галереями) назавжди зникає під ковшами бульдозерiв. До речі, згідно з президентським указом, незабаром відбудуться дострокові парламентські вибори. І хоч розклад основних політичних сил, представлених у Раді, навряд чи зміниться істотним чином, усе ж є ймовірність того, що в сесійну залу прийдуть із депутатськими мандатами цілком нові обличчя. А що як раптом вони також потребують київських квартир? Чи не побудують, бува, останні посеред Андріївського узвозу? Його, між іншим, можна теж зрівняти з землею — як і Черепанову гору. Аби Верховна Рада, врешті-решт, зручно вмостилася на столичних теренах...
