У цьому містечку — всього одна вулиця, на якій розташовано шістнадцять будинків. Це навіть не вулиця у класичному розумінні: між «розкиданими» будиночками, схожими мов дві краплі води, — ніяких парканів, а біля них — жодних плантацій під капусту–картоплю. Натомість акуратні котеджі оточують височезні сосни, бо й містечко це розташоване майже в лісі — в тихому й спокійному місці Броварів, що під Києвом. Одразу кидається у вічі, що тут має мешкати багато дітей: на території містечка — кілька гральних майданчиків і стадіон. Власне, саме для малечі і був затіяний увесь цей проект.

В історії досліджень найглибшої западини нашої планети — Маріанського жолоба — найдивніше те, що на його дні лише одного разу побували люди. Це трапилося рівно 50 років тому, коли технічні можливості людства і близько не рівнялися до нинішніх. Не зважаючи на науковий прогрес, людина більше не наважувалася побувати на «дні планети» (за останніми дослідженнями, найглибша точка Маріанського жолоба — 10 971 метр).

23 січня 1960 року найглибше дно відкрилося двом відчайдухам — швейцарському дослідникові Жаку Пікару та лейтенантові Військово–морських сил США Дону Уолшу. «Не зважаючи на те, що на металеву поверхню батискафа тиснуло 200 тисяч тонн, «Трієст» невимушено тримав рівновагу, — згадував момент «посадки» Пікар. — Тим самим претензійно звертаючись — в ім’я науки та людства — до найбільшої глибини всіх наших океанів».

Герой України, син головнокомандувача УПА Юрій Шухевич міг би віднедавна отримувати непогану пенсію — 10 тисяч гривень йому, як Герою України за особливі заслуги перед Батьківщиною призначив уряд. Цією ж окремою постановою Кабмін «ощасливив» не тільки пана Юрія — крім нього, доплату до пенсії отримали всі інші Герої України: Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, повні кавалери Ордена Трудової Слави, особи, які нагороджені чотирма та більше медалями за відвагу (це за умови, що їхня нинішня пенсія не перевищує 15 тисяч гривень). Однак Юрій Шухевич вирішив... гроші не брати. «Бо сприймаю це як підкуп перед виборами, — запевняє «УМ» Юрій Шухевич, — з одного боку, уряд говорить, що немає грошей для підвищення соціальних стандартів, з іншого — витрачає величезні кошти на окремо обраних людей. У час, коли дуже багато українців опинилися на межі виживання і не мають можливості купити найнеобхідніше чи оплатити комунальні послуги, брати такі великі гроші, я вважаю, Герої України не мають морального права».

Різдвяні свята «відшуміли» тихо і непомітно. Дехто з вірян не побоявся морозів та відлиг і потрапив до церков. А деякі після служби навіть пішли колядувати. Ось тут вони і з’ясували, що далеко не всі їхні співвітчизники хочуть почути радісну звістку про Христове народження.

Біда в родини киян, які мешкають у старій триповерхівці за адресою Тверський тупик, 7, прийшла 2 січня. Близько третьої години дня в квартирі на другому поверсі через замкнення електропроводки виникла пожежа. Вогонь так розгулявся, що на місце пригоди прибули аж вісім пожежних машин, які довгий час приборкували вогонь. Відтак більше 20 сімей серед зими залишилися без даху над головою…

Авторитетні економісти запевняють: українська господарка скочується у 90–ті роки. Такої «дірки» у бюджеті й таких зовнішніх боргів давно вже не переживала Україна. «Наступний рік запам’ятається надовго», — «втішають» експерти й перераховують наші економічні проблеми, які неодмінно «вилізуть» боком: відсутність бюджету на 2010 рік, катастрофічне зменшення надходжень, обезкровлені політикою уряду місцеві бюджети... І безкінечний солодкоголосий популізм і розповіді про райдужні перспективи. Уряд запевняє: зарплати та пенсії виплачуватимуться й надалі безперебійно. Однак факти — річ уперта: вже зараз із регіонів стікається тривожна інформація про перебої з виплатами, фінансуванням освітніх і медичних закладів та житлово–комунальної сфери. А що буде далі?

Одного дня я дала обітницю мовчання (є така духовна практика у християнстві та інших релігіях світу). Вирішила помовчати, аби відчути і зрозуміти: що це дає для душі й тіла. Переконалась на власному досвіді: дає дуже багато. Це просто окрема тема для розмови. Але один аспект не можу обминути. Отож мова піде про...мову. У ту мить, коли мовчиш (особливо під кінець дня), глибоко усвідомлюєш, яким даром усіх нас нагородив Творець. І як ми, не замислюючись, нехтуємо ним щодня: коли когось ображаємо, підвищуємо голос, коли зриваємось і переходимо на крик... Без мови ми ж ніхто... Добре, що того дня мене виручав папір і ручка, бо були такі кумедні ситуації, коли мою мову жестів домашні не розуміли. Тоді я ще раз для себе назавжди усвідомила, який великий дар нам дав Творець, створивши писемність. От тільки чи все це ми насправді глибоко усвідомлюємо й розуміємо?

«Такої красивої ялинки давно вже у нас не було», — запевняють коростенці, прогулюючись повз святково прибране новорічне дерево у центрі свого міста. Однак розкішна, вища за п’ятиповерховий будинок, красуня — далеко не лісова — виросла у сусідньому з Коростенем селі, у садибі селян. Власники новорічної окраси міста не давали дозволу місцевим комунальникам зрубати її — сімейну реліквію, батьківську ялинку, місцеві комунальники зрізали й установили попри бажання її господарів. Тепер ображені коростенці збираються судитися з місцевою владою.

Перша «декада» новорічних застіль позаду: наші хмільні голови протверезіли, салати та мандарини вже доїдені, розсіл випитий, а всі святкові передачі та фільми переглянуті. Саме час подумати про життєво–серйозні справи. Наприклад, про них — про зміни до законів, за якими нам жити в новому році. Вони приходять під бій курантів і набувають чинності (це вже така новорічна традиція) із 1 січня. І нинішній 2010 рік — не виняток. Отож готуємося до державної реєстрації мопедів, відсутності реклами алкоголю у журналах, серійного виробництва нових українських танків (одних із кращих у світі!) та нових обіцянок влади. А обіцяно в Новому році чимало: нові пільги багатодітним, підвищені зарплати лікарям та освітянам, підтримку в придбанні квартир та війну з корупцією.

Отож із першого січня на нас чекають…