Де вихід із Тверського тупика?

Біда в родини киян, які мешкають у старій триповерхівці за адресою Тверський тупик, 7, прийшла 2 січня. Близько третьої години дня в квартирі на другому поверсі через замкнення електропроводки виникла пожежа. Вогонь так розгулявся, що на місце пригоди прибули аж вісім пожежних машин, які довгий час приборкували вогонь. Відтак більше 20 сімей серед зими залишилися без даху над головою…

«Про пожежу ми дізналися чи не останніми, коли з–під паркету й плінтусів пішов чорний і їдкий дим. Наша квартира розташована на третьому поверсі, над квартирою, де сталася пожежа, — згадує той нащасливий день мешканець будинку Анатолій Гомон. — Я підбіг до дверей, а коли відкрив їх, в обличчя мені вдарила хвиля чорного густого диму. Я намочив ковдру й руками тримав її біля дверей, а дружині гукнув, щоб збирала швиденько дітей. Усі сусіди вже стояли на вулиці, вони й не знали, що в будинку ще залишилися люди. Я зрозумів, що треба вибиратися самому, бо ми тут або згоримо, або поснемо вічним сном. Із речей ми взяли тільки документи. Я намочив водою рушника, закрив обличчя найменшому сину — йому лише місяць — та вийшов із квартири. Разом зі мною — старший дванадцятирічний Валерик. Диму в коридорі було стільки, що пробиратися довелося практично навпомацки. Пригадую, на сходах оступився, упав і цілий проліт проїхав на спині. А в мене ж маля на руках! Дружина з нами не ризикнула йти й залишилася в квартирі. За кілька хвилин під’їхали пожежники і за допомогою драбини ми її спустили донизу…

У чому ми встигли з дітьми вискочити з вогню, в тому й лишилися. Холодильник, телевізор уже непридатні для використання. А одяг, взуття та інші хатні речі настільки закоптилися й просякли димом, що не допомагає ні прання, ні хімчистка. Відкрили запаковану пачку дитячих підгузників, то навіть вони так пропахли горілим, що їх довелося викинути. З квартири вирішили забрати дитячий візочок, бо одномісячного Дмитрика навіть не мали куди покласти спати, але зараз він стоїть у коридорі й ми розуміємо, що навряд чи зможемо ним користуватися — лікарі заборонили, бо візок теж пропах горілим».

Після пожежі дружина Анатолія кілька днів провела з дітьми у токсикології ОХМАТДИТу. Бо хлопчики все ж устигли наковтатися отруєного димом повітря. Зараз родина знайшла тимчасове житло в Солом’янському районі, одначе майбутнє видається вкрай непевним. Старший син їздить на Печерськ у школу, дорога туди з пересадками забирає в кращому випадку дві години. Для молодшого на новому місці треба шукати іншого педіатра.

Після пожежі погорільцям запропонували тимчасове житло в одному з гуртожитків, але родина Анатолія, як і більшість мешканців, не погодилася туди переїжджати. В кімнатах гуртожитку дуже холодно, градусів 16, — як у таких умовах жити з немовлям? До того ж і це житло надавали тільки до кінця свят, а далі? Тому більшість мешканців тимчасово знайшла притулок у друзів та знайомих. Але як довго вони зможуть тулитися на чужих квадратних метрах?

Будинок у Тверському тупику ,7 збудований ще у 1936 році й перебуває на балансі Міністерства оборони. Мешканці кажуть, що написали туди листи, а також міському голові Леоніду Черновецькому, одначе в мерії одразу дали зрозуміти, що звідти допомоги чекати не варто — будинок не належить місту. «Додам, що ще років десять тому нашу триповерхівку було визнано аварійною, її мали знести, щоб збудувати «висотку», а мешканців розселити, — зазначає Анатолій. — Тому навіть косметичного ремонту в будинку ніхто не хотів робити. Відтак у нас та сусідів були проблеми і з сантехнікою, і з електрикою: там вибиває, там замикає, лампочки на тиждень по два рази доводилось міняти».

В управлінні прес–служби Міноборони «УМ» повідомили, що проблемною наразі є тільки квартира, де сталася пожежа. Інші — буде відмито, пофарбовано й відремонтовано, тож мешканці туди знову повернуться. Надати інше житло погорільцям міністерство не має можливостей. Правда, не всі уявляють, як можна повернутися в будинок, де хазяйнував вогонь? «Там навіть по сходах страшно ходити, дерев’яні дошки обвуглилися, хто дасть гарантію, що це все не завалиться?» — обурюється Анатолій Гомон.