«Колюча» справа

09.01.2010
«Колюча» справа

Ялинка у Коростені стала причиною конфлікту. (Фото автора.)

«Такої красивої ялинки давно вже у нас не було», — запевняють коростенці, прогулюючись повз святково прибране новорічне дерево у центрі свого міста. Однак розкішна, вища за п’ятиповерховий будинок, красуня — далеко не лісова — виросла у сусідньому з Коростенем селі, у садибі селян. Власники новорічної окраси міста не давали дозволу місцевим комунальникам зрубати її — сімейну реліквію, батьківську ялинку, місцеві комунальники зрізали й установили попри бажання її господарів. Тепер ображені коростенці збираються судитися з місцевою владою.

 

«Три покоління виросли під ялинкою»

Ніна Петрівна Солодка не може без сліз ходити повз центр Коростеня — там, на площі, стоїть її ялинка, сімейний «оберіг». Росла вона у батьківській садибі, у селі Берестовець Коростенського району, до нинішньої зими, доки не зрубали. «Братові Степану було років шість, коли батько з лісу приніс молодесеньку ялинку (я ще зовсім мала була) — вони разом її саджали у дворі, біля криниці, поливали, — розказує жінка. — Так ялинка ця й росла майже 60 років, ніхто її і не думав ніколи рубати — дроти вона не зачіпала, проблем не створювала. І виросла ж красива. До нас щороку приїжджали — навіть із Києва, — пропонували продати, гроші хороші давали. Але ми з братом вирішили залишити ялинку — як пам’ять про покійних батьків. Ми ж виросли разом із нею — з братом прикрашали в дитинстві. Іграшок же, знаєте, у селі не було, то ми вирізали прикраси з моркви, з паперу. А далі наші діти біля неї росли, онуки — усі наші три покоління...»

На ялинку і цього року знайшлися клієнти. «Голова сільради подзвонив нам додому і сказав, що хочуть із коростенського комунгоспу купити нашу ялинку, але чоловік відмовився, — розповідає Ірина Тетюк, дружина Степана Петровича. — А через кілька днів син прийшов додому і каже: ялинка стоїть у місті. Ми дзвонимо сусідці в село: «Маруся, що там з ялинкою?» А сусідка й каже: зрубали, приїхало два крани, повезли... Та ще ж вирубали не тільки ялинку, а й яблуню — вона заважала їм. Та хорошу ж таку, яблука такі солодкі, бордові. І паркан знесли! Дзвоню я Валіку (голові сільради. — Авт.): «А де ж це наша ялинка? Як це ж так?» А він каже: «Та я й не бачив, як різали!» Чоловік мій після того рознервувався — серце прихопило. А в нього ж інфаркт уже був, боїмося за нього... Хіба ж так можна? Ми ж не дозволяли рубати!»

«Юридично претензій немає»

Селищний голова Берестовця, Валерій Потапчук, пояснити до ладу, чому так сталося, не може: «Вони приїжджали, фотографували ялинку. А далі питають: «Ну ми зріжемо?» — «Ну, кажу, давайте...». Водночас Валерій Потапчук запевняє, що жодних договорів про купівлю–продаж він не підписував і гроші за ялинку не отримував. А про день вирубки його, мовляв, не попереджали.

У місцевої влади — своя правда. Заступник міського голови Леонід Якубовський називає конфлікт «прикрим непорозумінням» і запевняє: перемови велися з головою сільської ради, бо «він заявив, що саме сільська рада є власником садиби». Земля і справді не приватизована, спадщина не оформлена. На цьому бюрократичному нюансові акцентують увагу місцеві чиновники: «З юридичної точки зору, ніяких протиправних дій ми не чинили, — переконує Леонід Якубовський, — бо жодна із зацікавлених сторін поки що не може документально підтвердити своє право власності. Але ми не відмовляємося від своїх зобов’язань, готові розрахуватися за ялинку і владнати конфлікт».

Пропоновані півтори тисячі гривень (а саме стільки місцева влада дає постраждалим за новорічне дерево) не влаштовують Ніну Петрівну та Степана Петровича — вони звернулися по захист до Міжнародного конгресу з захисту прав та свобод людини. Юристи вже готують пакет документів для подання до прокуратури, міліції. Збираються постраждалі й позиватися до місцевої влади, вимагатимуть компенсації за завдані збитки та моральну шкоду. І дарма що батьківська земля не переоформлена на спадкоємців — є ж, мовляв, заповіт матері. «Нам увесь час раніше не до того було — на цю тяганину часу багато потрібно. А ми всі працюємо — відкладали все на потім», — бідкається Ніна Петрівна. Юристи, що допомагають коростенцям, запевняють, що землю цю зачіпати не можна було: спадщину переоформити нащадки мають право упродовж 10 років (а минуло п’ять). За законом, діти — це прямі спадкоємці, відтак і батьківська садиба — уже їхня.

Місцева влада Коростеня такому новорічному «сюрпризу» вкрай не рада: на вибір у міста було ще три ялинки. Однак зупинилися на цій. За безвідповідальне ставлення до перевірки документів і «ялинкової» справи вже «полетіли» голови — звільнено директора комунального господарства, який відповідав за встановлення ялинки в Коростені.

Однак Ніна Петрівна та Степан Петрович вважають: «Наша садиба не була покинута — ми постійно їздимо до батьківської хати — садимо город, доглядаємо садок. Про те, що власники є, було не так важко дізнатися, сусіди нас знають. І ось так приїжджати і зрізати, навіть не питаючи, нашу ялинку — це неприпустимо».