Добігають останні години 2009 року. Хтось називає його останнім у «дебютному» десятилітті ХХІ віку, але така «ювілейна» лихоманка, пов’язана з приходом 2010–го, — завчасна. Друге десятиліття офіційно вітатиме лише через рік. Саме на цей рік — 2010–й — ми відкладаємо розв’язання або поглиблення економічної й політичної кризи, яка все ще тримає Україну в лабетах. Саме в цьому році відбудеться ціла купа нових виборів: президентські й місцеві — обов’язково, парламентські — можливо. Тож 2009 рік можна назвати перехідним. Так, він був дуже не простим. Країна набралася рекордних боргів. Країна не наблизилася до Європи. Однак колапсу не сталося. Українці — поодинці й сім’ями — у тільки їм притаманному стилі спромоглися встояти й навіть трохи розпустити паски після фінансових катаклізмів 2008–го. Хочеться вірити, що в цьому році залишиться все найгірше, а світло в кінці тунелю — це не вогні зустрічного поїзда.
А наразі давайте пригадаємо головні карби року 2009.

Подружжя Зураба та Тетяни Еджибіа, яке виховує шестеро дітей, ще рік тому отримало простору квартиру у столиці. На конкурсі Світлани та Віталія Білоножків, у Палаці «Україна», київська міська мерія вручила документ на нову оселю, оголосивши про свою доброчинність на всю державу. Але квартиру не дала. Сім’я і нині тісниться на 13 метрах житла.

Сьогодні в Україні замовником соціальної реклами є переважно держава, стверджують експерти. І ця ситуація суттєво відрізняється від світової, де таку рекламу замовляють громадські організації та фонди. Виправити стан справ у державі спробував IV Національний фестиваль соціальної реклами. Серед його цьогорічних нововведень — додаткові номінації: державна соціальна реклама, соціальна реклама фондів і громадських організацій та соціальна журналістика. Окрім конкурсної виставки зовнішньої реклами, підбірки соціальних статей та non–stop демонстрації аудіо– та відеореклами, упродовж фестивалю була передбачена лекційно–дискусійна програма. Щоправда, відвідувачів та учасників дискусій не надто було багато. Організатори пояснюють: наша громадськість ще не дуже цікавиться соціальною рекламою. Проте в деяких країнах вона навіть приносить прибутки. «У світі існують різні погляди на те, якою має бути соціальна реклама. У Великобританії вона платна і діє за принципом комерційної реклами; у США — ця реклама безплатна, і мені така схема для України ближча», — говорить Едуард Андрійченко, директор РА «Україна—Арт».

В’ячеслав Іванович має вищу освіту — за його плечима університет ім. Шевченка. Кваліфікований біолог, він об’їздив у наукових експедиціях увесь Радянський Союз. Поїздки тривали іноді по року. Напевно, тому стосунки з дружиною, яка не розуміла чоловікової одержимості наукою, поступово охолоджувалися. Та ось прийшов час «виходу на заслужений відпочинок», час, коли тепло родинної оселі стає найважливішою цінністю і заслугою. Те, що сталося потім, було несподіванкою для чоловіка. Швидке розлучення і квартирна афера, як наслідок, заповзятій колишній дружині вдалося виписати чоловіка з квартири — і пан В’ячеслав опинився на вулиці. Одного разу, коли він грівся у підземному переході біля метро, якийсь роздратований молодик копнув бездомного ногою. Чоловік покотився сходами, покалічився і втратив око. «Ми знайшли його у важкому стані — за висновками лікарів, В’ячеслав Іванович пролежав на асфальті кілька днів. Після того чоловік зовсім не міг ходити і півроку пролежав у лікарні, — розповідають волонтери громадської організації «Друзі спільноти святого Егідія», яка опікується безпритульними.

Наша газета вже повідомляла, що депутати Донецької міськради вирішили написати «свою історію» й подавати її учням міських шкіл як «урок правди». Народних обранців, більшість яких — представники Партії регіонів, — не задовольняє трактування історії України, рекомендованої до вивчення усім школярам Міністерством освіти. Від цілком абсурдних намірів, слуги народу і за покликанням — «професори й академіки від історії», перейшли до конкретних дій. Спираючись на закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про загальну середню освіту», вони прийняли рішення №37/8 від 23.09.09 «Про фальсифікацію історії у шкільних підручниках 5—11 класів при вивченні курсів «Історія України» і «Всесвітня історія», яке вже підписав донецький міський голова, а отже, воно набуло чинності.

Про українців недаремно сказано: «Нашого цвіту — по всьому світу». Та ще якого! Українці керували арміями та державами, створювали мистецькі шедеври світового рівня та робили сенсаційні відкриття у різні віки. Серед наших земляків — перший на всіх східно–слов’янських теренах доктор медицини, піонери світової хірургії, нобелівські лауреати та оскароносці. Автор найбільшого у світі мосту через Міссісіпі, основоположник учення про біосферу, творці реактивних двигунів, ракетної техніки та теорії космічних польотів, винахідник гелікоптера та першого рамкового вулика — це все українці. Казимир Малевич, Ілля Рєпін, Петро Чайковський, Ісаак Дунаєвський, Серж Лифар, Іван Піддубний, Павло Попович — усі вони народжені на нашій землі, нашої крові. Канцлери, флотоводці, патріархи, міністри, кардинали, царі, королі, звитяжці духу, вожді індіанського племені та чемпіони світу із сумо — їх тисячі й вони українці...

Костьол святого Миколая, що в Києві на вулиці Великій Васильківській, опинився під загрозою знищення: стіни пам’ятки архітектури поступово з’їдає пліснява. Крізь дірявий дах до храму потрапляють опади, а знизу грибок «годують» підземні води. Вони навіть піднялися вище після початку будівництва багатоповерхівки навпроти храму. Додає проблем і лінія метро, що проходить під собором. Гроші на ремонт, які періодично виділяє міська влада, йдуть на косметичний «марафет», а тим часом стіни унікальної для Києва неоготичної будівлі трухлявіють.

У Митрополичих палатах Національного заповідника «Софія Київська» позавчора частували кутею. Пшеничну страву, щедро здобрену маком і горіхами, багато хто з гостей куштував уперше. Адже учасницями цього різдвяного прийому були дружини керівників іноземних дипломатичних місій, акредитованих в Україні. Влаштувала його дружина Президента, голова наглядової ради Благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко, щоб ознайомити своїх іноземних гостей із різдвяними традиціями нашого народу.

Очі хворих дітей дивляться нам у душу з лайтбоксів у метро, з інтернет–сайтів, із бігбордів на вулиці. Їх так багато, що мимоволі... до цього звикаєш. Коли в людини все добре, вона, як правило, не задумується, що десь існує світ крізь вікно лікарняної палати. Де кожен день складається з крапельниць, аналізів, прийому ліків і питання: де взяти гроші на ці самі ліки? «Якби не хвороба сина, я б ніколи не дізналася, скільки у нас добрих людей!» — казала мені одна жінка. Попри «завал» на роботі й страх доторкнутися до чужого болю є унікальні люди, готові простягнути руку допомоги. З нагоди Дня благодійника ми вирішили послухати кількох із них. Нехай їхній приклад надихне інших...

Однорічна Катруся із Закарпаття, дворічний Максимко з Севастополя, одинадцятирічна Наталя з Донеччини — загалом триста дітей із різних регіонів України — стали першими учасниками масштабної програми «Цій дитині потрібна родина». Всі вони — вихованці дитячих будинків або інтернатів — можуть стати членами й вашої родини. Хочете всиновити дитину, але не можете зважитися? Значить сайт sirotstvy.net, який запрацював на початку грудня, саме для вас. На ньому вперше виставлені фото та відео реальних дітей, яким потрібна сім’я. Можливо, очі цих малюків стануть тим останнім аргументом, якого так не вистачає потенційним батькам...