Соціологічні дослідження свідчать: в Україні стало менше щасливих людей: їх уже не 65%, як роком раніше, а 63%. Такі дані опитування оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології.

Нинішнє життя стало зовсім іншим на смак. І якщо колись ми кепкували над радянською ліверною ковбасою, то нині згадуємо її з ностальгією. Полиці магазинів нині ломляться від яскравих упаковок із харчами, але от біда — перед ними дедалі довше доводиться затримуватися, щоб вибрати там щось корисне. Споживач нині не довіряє виробникові, бо часто той не зупиняється ні перед чим, аби продати свою не завжди хорошу продукцію. Та й держава багато на що заплющує очі. Про те, наскільки якісні й безпечні продукти потрапляють сьогодні на стіл українців, з нагоди сьогоднішнього Всесвітнього дня споживача ми розмовляємо з Валентином Безруким, президентом Науково–дослідницького центру незалежних споживчих експертиз «ТЕСТ», що регулярно займається тестуваннями продукції з 2001 року.

Скільки ми з Андрієм розмовляли, Настя постійно намагалася до нього пригорнутися, хоча батько й присвячує доньці практично весь вільний час. Дівчинка зізнається, що так само любить і бабусю, татову маму, з якою вони живуть. Про рідну матір я Настю не розпитував, бо вона вже тривалий час iз дитиною разом не живе. Але і в спокої залишити не хоче.

Досі мені ще не доводилося бачити, щоб на презентаціях фільмів чергували лікарі. Проте коли під час перегляду документальної стрічки «Жінки Чорнобиля» навіть чоловіки почали втирати сльози, я зрозуміла, навіщо тут медики. Цьогоріч виповниться 25 років від того дня, як сталася катастрофа на ЧАЕС. А Чорнобиль і досі болить. Особливо тим, хто втратив своїх рідних, хто був змушений покинути рідні домівки і вчитися жити заново десь далеко від рідного порогу. «Кожна жінка — героїня нашого фільму, згадуючи ті події, починала плакати. 25 років пройшло, а вони досі плачуть, — каже режисер стрічки Микола Бурнос. — Ми знаємо про 300 спартанців, про гусей, які врятували Рим, але незаслужено чомусь забуваємо про тих, хто врятував світ вiд чорнобильської бiди. Я кланяюся людям, які здійснили цей величезний подвиг».

Учора на офіційному сайті Президента було оприлюднено указ про звільнення Валерія Солдатенка з посади голови Українського iнституту національної пам'яті. Перед цим Віктор Янукович звільнив двох його заступників — Дмитра Вєденєєва та Олега Омельченка, повідомляє інтернет–видання «Історична правда». Як сказано в документі, їх звільнено «відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України» (трудовий договiр може бути розiрваний у випадку «змiн в органiзацiї виробництва i працi, в тому числi лiквiдацiї реорганiзацiї установи»).

Національний банк України виношує плани вилучення з обігу монет номіналом 1 і 2 копійки. Це може статися найближчим часом, за умови підтримки ідеї урядом і парламентом. Фахівці на користь ініціативи НБУ — «списати» дріб’язок — наводять результати проведених досліджень: мовляв, відмову від таких грошей підтримує 93% українців, а 65% не приймають ці копійки на здачу. Більше того, ці копійки майже не повертаються, хоч їх періодично і докарбовують. А значить — люди використовують дріб’язок з метою, не пов’язаною зі здійсненням платежів.

Куди зникають одна і дві копійки і що з ними роблять українці, з’ясовував журналіст «УМ».

Днями міський голова Полтави Олександр Мамай, відповідаючи на запитання агенції «Інтерфакс–Україна», зазначив, що питання встановлення у місті вже готового пам’ятника гетьману України Івану Мазепі залишається політичним, тож його має вирішувати «керівництво країни». Мовляв, виконувати волю тисяч патріотів України полтавський мер буде тільки після того, як відповідне рішення «ухвалить Верховна Рада і його підпише Президент». При цьому, якби питання про встановлення пам’ятника все ж винесли на розгляд сесії міськради, пан Мамай особисто утримався б від голосування, бо ж вважає, що воно «штучно розділяє полтавців».

Уже три роки на подвір’ї київського комбінату «Художник», гордо підносячи булаву, сидить гетьман України Іван Мазепа. Як на вокзалі. Його кінцевий пункт призначення — Полтава, але коли вiн туди вирушить — невiдомо.

Коли в Україні лише заходить мова про обмеження привілеїв для можновладців або їх прислужників, державні мужі відразу починають «розмахувати» Конституцією і кивати на свої «обмежені права». Коли ж ідеться про звичайних українських громадян, то про їхні права навіть ніхто й не згадує. Красномовний приклад — підвищення пенсійного віку для жінок. Влада, не втомлюючись, розказує, що готує справжнє «благо» для українок. Однак насправді підвищення пенсійного віку нашим жінкам не принесе нічого хорошого.

В українському суспільстві нині жваво обговорюється проект пенсійної реформи. Команда Януковича—Азарова заявляє, що разом із підвищенням пенсійного віку, збільшенням величини страхового стажу для призначення пенсії в Україні буде запроваджено обмеження надвисоких пенсій.