Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
У проекті пенсійної реформи урядовці декларують, що максимальний розмір усіх пенсій, у тому числі пенсій народних депутатів, суддів, прокурорів, урядовців тощо, не може перевищувати 12 прожиткових мінімумів для непрацездатних (із 1 січня 2011 року цей мінімум становить 750 грн. (12 х 750 грн. = 9 тис. грн.). Цим нововведенням можновладці та «підгодовані» владою експерти прикриваються: мовляв, ми ж не тільки підвищуємо простим українцям пенсійний вік, а й обмежуємо свої несправедливо завищені пенсії. Але ці привілейовані особи забувають дуже часто цитувати «Перехідні положення» цього ж законопроекту, в яких зазначено, що обмеження пенсій максимальним розміром не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим законом.
Отже, захмарні розміри «старих» пенсій так і залишаться без змін. Та ще й які! Нещодавно міністр праці та соціальної політики в опозиційному уряді Андрій Павловський заявив: «У нас є два високоповажнi пенсіонери — Янукович і, Азаров. Вони досягли пенсійного віку, і, крім величезної зарплати, отримують такого самого розміру пенсію.
Якщо нинішня влада вирішила започаткувати одну з найважливіших реформ — пенсійну, — то мала б її розпочати із себе, зі справедливого обчислення розміру своїх надвисоких пенсій, а не з підвищення пенсійного віку для звичайних українських громадян та ще більшої зрівнялівки в їхніх пенсіях.
Чому Янукович із Азаровим не обмежили насамперед свої несправедливо завищенi пенсії? Як деякі привілейовані особи можуть отримувати пенсію у розмірі 60—100 тис. грн., тоді як страхвнески до ПФУ вони сплатили у 2005 році лише з суми заробітку близько 4 тис. грн. на місяць? Межі захланності в цих осіб нема!
Ті самi привілейовані «білі» особи, які підуть на пенсію після 1 січня 2011 року, підсміюються над урядовими нововведеннями щодо обмеження пенсій максимальним розміром, бо добре знають, що як тільки будуть ухвалені ці пенсійні нововведення, то відразу КСУ визнає їх такими, що не відповідають Конституції України. Звичайні українці повинні для себе зрозуміти, чим же обґрунтовував КСУ неконституційність положень про обмеження пенсій максимальним розміром, аби під час захисту своїх прав використовувати ті ж самі аргументи.
Нагадаємо: ще уряд України на чолі з Віктором Януковичем та його першим віце–прем’єр–міністром Миколою Азаровим був ініціатором ухвалення Закону України від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 1 січня 2004 року і який започаткував перший етап так званої пенсійної реформи в Україні, підготовка до якої тривала з 1998 року.
Ось що тоді писали в урядових ЗМІ: «Перший етап пенсійної реформи в Україні успішно втілюється в життя. Запроваджено пенсійне страхування, тобто замість трудового стажу вводиться страховий стаж. Водночас нинішнім пенсіонерам ми дали можливість зробити вибір — залишитися на пенсійному забезпеченні або перейти на новий пенсійний закон». Одним з основних аргументів на користь ухвалення цього закону називався той факт, що пенсійне забезпечення в Україні регулюється понад двадцятьма законодавчими актами. Пенсійні «реформатори» заявляли, що для виправлення цієї ситуації необхідно прийняти один загальний закон, замість 20 існуючих.
Проте відразу після ухвалення цього закону виявилося, що новий закон став... ще одним пенсійним законом разом із понад двадцятьма чинними.
Чому ж не сталося так, як обіцялося? А тому, що в «Прикінцевих положеннях» нового пенсійного закону законодавці встановили право вибору особи між пенсією на загальних підставах і привілейованою пенсією.
Зрозуміло, що народний депутат, державний службовець, суддя, прокурор чи інша привілейована особа вибере призначення привілейованої пенсії, тому що розрахунок пенсії за 20 років «привілейованого» спецстажу в розмірі 90% заробітку (у більшості привілейованих осіб обчислення пенсії провадиться із заробітку за останній місяць роботи) завжди буде вищий, ніж розрахунок пенсії з 1 січня 2004 року на загальних підставах — по 1% за один рік роботи.
Крім того, відповідно до нового пенсійного закону для обчислення пенсії звичайному «чорному» пенсіонерові необхідно подати довідку про заробіток за 60 місяців роботи підряд до 1 липня 2000 року та за весь період роботи після тієї дати, а не як для більшості привілейованих осіб — за останній місяць роботи.
Тож якщо станом на 1 липня 2010 року від безперервно працюючого «чорного» пенсіонера органи ПФУ вимагають довідку про щомісячний заробіток за 15 років роботи, то вже станом на 1 липня 2035 року органи ПФУ вимагатимуть від безперервно працюючого «чорного» пенсіонера подати довідку про щомісячний заробіток за 40 років (480 місяців) роботи.
Щоб підтвердити висновок про встановлення привілеїв у пенсійному забезпеченні для деяких категорій осіб, проілюструємо на конкретному прикладі відмінність у порядку нарахування пенсій привілейованим «білим» та звичайним «чорним» пенсіонерам.
За майже однакових умов стажу і заробітку, жінці — державному службовцю, яка має 20 років держслужби, з 1 січня 2004 року обчислять пенсію в розмірі 90% від її заробітку за останній місяць роботи, і водночас жінці — звичайній «чорній» пенсіонерці, яка має 20 років звичайного стажу, з 1 січня 2004 року обчислять пенсію в розмірі 20% від її середнього заробітку за понад 100 місяців роботи.
Зважаючи на те, що з 1 жовтня 2008 року для звичайних пенсіонерів величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%, жінці — звичайній «чорній» пенсіонерці, яка має 20 років звичайного стажу, з 1 жовтня 2008 року обчислять пенсію в розмірі 27% від її середнього заробітку за понад 13 років роботи.
Таким чином, за майже однакових умов стажу і заробітку сума пенсії привілейованого «білого» пенсіонера могла перевищувати з 1 січня 2004 року суму пенсії звичайного «чорного» пенсіонера в понад чотири рази, а з 1 жовтня 2008 року — в понад три рази. Хіба це — не дискримінація?!
Закономірно виникає запитання: «Чому, коли ухвалювався цей несправедливий закон, ніхто з народних депутатів не блокував роботу Верховної Ради України, не трощив мікрофонів на трибуні і в спікера парламенту, не зареєстрував законопроектів про неприйнятність цього закону тощо?» І ці дії були би виправданими і знайшли би схвалення в середовищі простих пенсіонерів, тому що цей закон є насправді зрадою інтересів мільйонів українських громадян.
Спроби обмежити пенсії максимальним розміром були й раніше: перша — у березні 2005 року — відразу після обрання Президентом України Віктора Ющенка, коли парламент ухвалив зміни до Державного бюджету України на 2005 рік, згідно з якими було встановлено обмеження щодо виплати пенсій привілейованим «білим» особам у сумі 3690 грн. Це була навіть завищена сума, оскільки вона у більш ніж десять разів перевищила мінімальну пенсію, котру одержували 2005 року понад 10 мільйонів звичайних українських пенсіонерів.
Та найбільше вражає те, що навіть таке більш–менш справедливе обмеження пенсії викликало невдоволення у привілейованих «білих» осіб. Наслідком такого «несправедливого» обмеження пенсій вельможам стало звернення до КСУ 50 народних депутатів України, які представляли «антипомаранчеву» опозицію в парламенті, та суддів Верховного Суду України.
І КСУ став на захист привілейованих. Причому це рішення безпосередньо стосувалося пенсійного забезпечення і самих суддів КСУ.
Отже, згідно з рішенням КСУ від 11 жовтня 2005 року, були визнані неконституційними обмеження пенсій привілейованим особам сумою 3690 грн. Відтоді розміри пенсій у декого з привілейованих «білих» осіб могли становити десятки тисяч гривень, а якщо в останній місяць служби перед пенсією комусь з привілейованих виплатили премію в розмірі 500 тис. грн., то місячний розмір пенсії в цієї особи міг становити сотні тисяч гривень, хоча 2005 року ця особа сплатила страхові внески тільки із суми заробітку близько 4 тис. грн.
На жаль, народні обранці досі не скасували цієї несправедливості в обчисленні пенсій суддям, прокурорам, урядовцям, нардепам тощо. І навіть у цьому питанні привілейовані особи «примудрилися» обдурити своїх громадян.
Вигадати таку правову норму, що сплачувати внески треба не з усієї суми заробітку, а пенсію обчислювати від усієї суми заробітку і встановлювати її в необмежених розмірах, — це вершина шахрайства народних обранців стосовно тих людей, котрі їх обрали до парламенту ухвалювати закони в інтересах усіх українських громадян.
Подібні рішення про неконституційність положень щодо обмеження розмірів пенсій привілейованим особам КСУ ухвалював ще кiлька разів, зокрема 18 червня 2007 року, 22 травня 2008 року та 8 вересня 2009 року. Після ухвалення цих рішень остаточно став зрозумілим той факт, що «білі» особи ніколи добровільно не погодяться з обмеженням своїх несправедливо завищених пенсій.
Таким чином, боротьба проти поділу українців на привілейованих «білих» та звичайних «чорних» мала би тепер спрямовуватися не лише в напрямі обмеження несправедливо завищених пенсій привілейованим «білим» особам, а й у напрямі скасування пенсійних привілеїв, існування яких прямо суперечить частині другій статті 24 Конституції України.
Звертаємо увагу, що у згаданих вище рішеннях КСУ є лише посилання на частину першу статті 24 Конституції України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом», і водночас у цих рішеннях КСУ взагалі не згадується положення частини другої цієї ж статті 24 Конституції України: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри... або іншими ознаками».
Мабуть, усім зрозуміло, чому КСУ зробив наголос на одній частині статті 24 Конституції України, а про існування іншої частини цієї ж статті ніби забув? Свої рішення судді КСУ вибудували, по суті, на статті 22 Конституції України, яку завжди використовують захисники інтересів привілейованих осіб, коли постає питання про обмеження їхніх «законно» встановлених привілеїв.
Просимо звернути особливу увагу на положення частини третьої статті 22 Конституції України: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», оскільки норма, закладена в цій частині статті, є, так би мовити, найбільшою перепоною на шляху до скасування несправедливості в пенсійному забезпеченні українських громадян.
Прислужники привілейованих хочуть усім нав’язати думку про те, що ніхто і ніколи вже не зможе звузити зміст та обсяг існуючих прав і свобод привілейованим українським громадянам, бо це буде порушенням статті 22 Конституції України. Така думка мала би право на існування, якби захисники привілейованих відразу ж зазначали, що обмеження прав не допускається, якщо при їх запровадженні не було порушено статтю 24 Конституції України, яка забороняє встановлення «привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри... або іншими ознаками» (скажімо, за ознакою належності до представників влади: законодавчої, виконавчої, судової тощо).
Якщо цього принципу не дотримуватися, тоді може виникнути така ситуація, коли народні депутати ухвалять, приміром, закон про те, що певні категорії осіб мають право (привілей) безкарно наїжджати своїми авто на пішоходів або безкарно вбивати, грабувати, ґвалтувати людей. За логікою захисників привілейованих, цей закон уже не можна ні скасувати, ні змінити, оскільки це буде порушенням статті 22 Конституції України.
Така логіка захисників привілейованих — це звичайнісіньке правове шахрайство! Оскільки, відповідно до статті 24 Конституції України, будь–який закон можна скасувати або змінити, якщо цим законом встановлені привілеї не для всіх громадян, а тільки для певної категорії осіб, скажімо — для «зграї пройдисвітів»!
Тому насамперед, згідно зі статтею 24 Конституції України, треба порушити питання про скасування привілеїв, у тому числі в пенсійному забезпеченні, а вже потім, відповідно до статті 22 Конституції України, не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів.
Хотілося б запитати в суддів КСУ, де вони були зі своєю позицією щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод після прийняття народними депутатами нового загальнопенсійного закону?
До 1 січня 2004 року — дня набрання чинності цього закону, — особам, які мали 20 (жінки) і 25 (чоловіки) років стажу, пенсія обчислювалася в розмірі 55% заробітку, а після 1 січня 2004 року «величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%».
Таким чином, замість обчислення пенсії в розмірі 55% з 1 січня 2004 року жінці з 20–річним стажем обчислили пенсію в розмірі 20% заробітку, а чоловікові з 25–річним стажем — 25% заробітку, тобто майже в три рази менше, ніж до 1 січня 2004 року. Хіба при прийнятті такого недолугого закону не було допущено звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод?
Хотілося б також запитати в суддів КСУ, де вони були зі своєю позицією щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, коли звичайним «чорним» українським громадянам упродовж років обмежувалася пенсія максимальним розміром (150 грн. до 1 січня 2004 року; 141,9 грн. до 1 липня 2003 року; 129 грн. до 1 квітня 2002 року тощо), тоді як справжній розмір пенсій перевищував цю межу?
Коли мільйонам звичайних пенсіонерів понад десять років обмежували пенсію так званим максимальним розміром, «білим» особам виплачували пенсії «без обмеження граничного розміру» (ст. 37 Закону України «Про державну службу»), уже навіть не кажучи про те, що обчислення пенсій у більшості «білих» було також привілейоване — за 20 років «спецстажу» їм нараховували 90% заробітку за останній місяць роботи.
Хто поверне нинішнім мільйонам звичайних «чорних» українських пенсіонерів (варто було б також згадати і про тих, що, не дочекавшись справедливості, відійшли в потойбічне) недоодержані розміри пенсій у зв’язку з несправедливим їх обмеженням упродовж років максимальним розміром?!
Коли нинішня влада спробує підвищити пенсійний вік, збільшити величину страхового стажу для призначення пенсії, обмежити доплату за понаднормовий стаж тощо, то звичайні українські громадяни повинні нагадати владі про неконституційність таких пенсійних нововведень, оскільки, відповідно до ст. 22 Конституції України, «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
І хоча автор цих рядків вважає, що ст. 22 Конституції України стосується лише конституційних прав та свобод, зміст і обсяг яких не може бути звужено при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, проте якщо судді КСУ, захищаючи «законні» права привілейованих осіб, застосовують ст. 22 Конституції України, то чому тоді звичайні «чорні» українці, захищаючи свої права, не повинні брати на озброєння цю ж статтю 22 Конституції України?
Про те, до чого насправді призведуть урядові пенсійні нововведення і як звичайним українцям необхідно обґрунтовувати свою правову позицію у захисті пенсійних прав, читайте в одному з наступних номерів «УМ».
Олекса ЧОРНОТА, правозахисник
На Сумщині в селі Манухівка Новослобідської громади попрощалися із захисником України Владиславом Стєшковим. Після похорону сина померла його мати - Віталіна Стєшкова. У жінки не витримало серце. Її поховали біля нього. >>
Другий місяць весни триває, а тому саме час приготувати щось свіже, запашне й вітамінне. >>
«Найдорожче сало в Україні» — це такий собі їстівний «сувенір», який придумали Віталій та Марина Мостові з Полтави. >>
На свій персональний шлях доля виводить людину часом у дуже своєрідний спосіб. >>
Останнім часом в українських медіа активно поширюють заяви СБУ, Комітету з питань розвідки при президентові України, Головного управління розвідки (ГУР) такого змісту: >>
Олександр Бакликов, який добровільно мобілізувався, поліг у бою. Разом із побратимом він потрапив у засідку окупантів і закрив його від ворожого кулеметного вогню. >>
