«Я від Насті відмовляюся — виховуй її сам»

Скільки ми з Андрієм розмовляли, Настя постійно намагалася до нього пригорнутися, хоча батько й присвячує доньці практично весь вільний час. Дівчинка зізнається, що так само любить і бабусю, татову маму, з якою вони живуть. Про рідну матір я Настю не розпитував, бо вона вже тривалий час iз дитиною разом не живе. Але і в спокої залишити не хоче.

З Аллою, майбутньою дружиною, Андрій зустрічався років зо три, а прожили разом зовсім нічого — два місяці до весілля та стільки ж після. А коли сімейне життя не склалося, Алла повернулася до своїх батьків разом iз немовлям. Наступного, 2007–го, року жінка звернулася до суду із заявою про стягнення з Андрія аліментів. Хоча чоловік ствер­джує, що постійно давав гроші на дитину. А коли згодом зустрілися в суді, жінка вручила Андрієві доньку з невеликим пакунком речей: «Я від Насті відмовляюся — виховуй її сам». А сама розвернулася й пішла. Збентежений чоловік iз малям на руках зайшов до кабінету судді: «Що мені робити?». Та порадила звернутися до органу опіки та піклування — там, мовляв, підкажуть, як діяти далі. Алла, як згодом з’ясується, того ж дня подала заяву на розлучення.

В органі опіки молодому батькові порадили звертатися до суду з позовною заявою, щоб остаточно визначити місце проживання дитини. Так і зробив. Розгляд тривав більше року. І зрештою суд вирішив: дитина житиме з батьком.

Проте Алла, тепер уже колишня дружина, зреагувала на це по–своєму — десь через місяць з’явилася до Андрія з міліцією і заявила, що він Настю... вкрав. І подала до суду. Процес затягнувся до серпня 2009 року, весь цей час дівчинка жила з батьком. А потім Апеляційний суд вирішив: Настя житиме з матір’ю.

Проте виконати судове рішення виявилося непросто. Як забрати дитину від батька, з яким росла змалечку, коли вона впирається руками й ногами? Процес, звичайно, загальмувався...

Як зазначив дніпропетровський адвокат Сергій Кириченко, який захищає інтереси Андрія, за будь–яких обставин питання слід вирішувати на користь дiвчинки.

— У Декларації прав дитини основоположним принципом є перебування дитини з матір’ю. Отож рішення на користь батька часто є винятком, — зазначає Сергій Іванович. — Немає сумнівів у тому, що батько дитини не уникав, а також не вчинив будь–яких протиправних, аморальних діянь. Як і немає жодних підстав звинувачувати Андрія в тому, що він позбавив дитину можливості виховуватися в колі повноцінної сім’ї і спілкування з мамою. Адже розірвання шлюбу ініціювала саме мати. До того ж суд має врахувати, чи має той з батьків, хто претендує на дитину, стабільний доход. Додам, що у висновку органу опіки і піклування батько характеризується позитивно, він забезпечує дитині якнайкращі умови. А про маму йдеться одним абзациком — що вона є студенткою, тому, мовляв, не має стабільного доходу. І далі робиться висновок: визнати місце проживання дитини з матір’ю.

Але формулювання «визначити місце проживання дитини з матір’ю» зовсім не означає, що дитину треба відібрати у батька. Державний виконавець розвів руками — як, мовляв, таке рішення можна виконати? У відповідь Алла звертається до суду вже з позовною вимогою відібрати дитину в батька, з яким вона прожила останні три роки. Районний суд прийняв рішення не на користь Андрія. Залишили його без змін і в апеляційній інстанції. Отож Андрієві залишається сподіватися тільки на касаційну, до якої ця справа потрапляє вже вдруге. Якщо й у Києві приймуть рішення на користь матері, можна уявити, наскільки серйозним ударом це може стати для Насті, права якої у цій ситуації мають захищати насамперед...