Дитинства згадую простори,
Коли у хаті карантин,
Там небо чисте, неозоре.

Учора я розмістив пост про п’яних російських хлопців (из города русской славы — Николаева), що в понеділок увечері купували пиво та горілку. Раніше я писав про п’яну російськомовну молодь, що влаштовувала дебош у познанському трамваї.

Мирослав Михайлович Скорик був і залишається одним з найяскравіших представників сучасного покоління композиторів. Його музика, поєднуючи в собі яскравий національний колорит і сучасну музичну техніку, увійшла до репертуару багатьох українських і зарубіжних виконавців і колективів.

Із ним у вічність відходить ціла епоха. Із болем у серці сприйняв звістку про смерть видатного українського композитора Мирослава Михайловича Скорика.

Імперські сили прекрасно розуміли та розуміють, що Україна не буде ніколи покорена, доки не вбито українську мову. Тому лінгвоцид чинився століттями – у вигляді прямих “валуєвських” та “емських” заборон, таємних постанов ЦК КПРС, масових репресій проти інтелігенції.

Вже знають і Немирів, і Нетішин:
Постав в столиці офіс простих рішень!

В Україні народилось багато бід. Нині ще одна загроза — розповсюдження важкої хвороби, коронавірусу, на нашій території.

Історично складалось так, що Україна була, є і буде центром не тільки Європи. Пишу не лише для неуків з історії України. Земля, територія України — це вислід праці багатьох поколінь.

В нас на кожне «Хелов!», «Здрасьцє!»
Є своє: «Дай Боже!!!».

Ну приблизно якось так уявляли собі автори цього закладу, котрий на фото, життя і побут автора Каменярів.