Українська освіта може стати частиною європейської за умови нашої самоідентифікації, внутрішньої консолідації, спільних цінностей і створення єдиного інформаційного простору. Такого висновку дійшли учасники всеукраїнського «круглого столу» «Євроінтеграція освітнього простору: міфи і реалії», який відбувся у Львові за участю вчених та відомих педагогів з Полтави, Харкова, Києва та Львова.

До 30 листопада триватиме реєстрація учасників для участі у пробному Зовнішньому незалежному оцінюванні. Це тестування є, так би мовити, «розминкою» перед справжнім ЗНО. Під час неї учасники зможуть ознайомитися з процедурою проведення Зовнішнього незалежного оцінювання, формами тестових завдань, правилами заповнення бланків відповідей, психологічно підготуватися до складання тестів.

До студентського свята Міжнародний фестиваль футболу «Великий м’яч» уперше організував дружній турнір iз міні–футболу для команд національних вишів. Змагання, яке проводилося на території найважливішої футбольної арени України — НСК «Олімпійський», об’єднало 8 команд iз шести вишів: Київського національного університету технологій та дизайну, Київського національного університету будівництва та архітектури, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету державної податкової служби України, Київського університету харчових технологій, Українського державного університету фінансового менеджменту та торгівлі.

Діти з особливими потребами — не лише ті, хто на інвалідних візочках. Загалом приблизно мільйон юних українських громадян мають ті чи інші психофізичні порушення і потребують додаткових ресурсів для навчання. Як стверджують фахівці, з кожним роком таких «нестандартних» дітей більшає. Понад 40 тисяч із них навчаються в спеціалізованих інтернатах, приблизно 10 тисяч — удома, за індивідуальними програмами та дистанційно. Згідно з Конвенцією ООН з прав дитини, що ратифікована Україною в 1991 році, усі вони мають право на безкоштовну освіту в будь–якому державному закладі, на рівні з повносправними однолітками. Доведено, що діти з порушеннями починають краще розвиватися, коли з домашнього «ізолятора» чи зі спецінтернату потрапляють у розмаїтий дитячий колектив. Там у них задіюється дивовижна людська здатність, тим сильніша, чим особа молодша: пристосовуватися до середовища. Утім гарантоване право на «включення» в соціум потрібно ще виборювати. Така «боротьба» триває в нас уже другий десяток літ. Поступово розробляються і впроваджуються навчальні програми, накопичується досвід у експериментальних школах. І все чіткіше окреслюються перешкоди, нестачі й потреби для повноцінного впровадження інклюзивної форми освіти.

Напередодні нового навчального року в батьків першокласників вистачає звичних для такого відповідального моменту клопотів та хвилювань. Той же форс–мажор, про який мамам і татусям першачків Кременчуцької загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів оголосили за лічені дні до Першовересня, буквально приголомшив їх. Ще б пак! Ішлося ж про те, що замість запланованих раніше двох класів з українською мовою навчання буде тільки один. І ще один російськомовний. Такий паритет не влаштовував не лише за мовною ознакою. Обіцяли ж їм два повноцінних «українських» класи з належними умовами для навчання. Водночас батьки згадували: при наборі саме в такі класи записали 44 дитини. Отже, в кожному з них щодня сідатимуть за парти більше двадцяти школяриків. За умов, коли навантаження на них збільшується (згадаймо хоча б про «помолодшання» такого непростого навчального предмета, як іноземна мова), а програми ускладнюються, таке кількісне наповнення видавалося ледь не оптимальним для звичайної школи варіантом. Однак тепер батькам пропонували зовсім інше...

Як би нинішні можновладці не агітували за «язик», більшість українців хочуть досконало знати рідну мову. Читачка «України молодої» М. Єпішева з Донецька попросила розібратися з деякими складнощами вживання слів. На її запитання ми попросили відповісти Анатолія Капелюшного, кандидата філологічних наук, доцента кафедри мови засобів масової інформації Львівського національного університету імені Івана Франка.

Завтра на шкільних подвір’ях буде святково й урочисто. Білі бантики, різнобарвні айстри, душевні промови. Проте свято скінчиться і почнуться будні. Якими вони будуть на тлі оптимістичних рапортів влади про готовність шкіл до навчального року? Освітні експерти стверджують, що досить складними. Адже з’явилися новації для першокласників, певний сумбур в освітній процес вносить новий закон про мови, та й зі вступної кампанії треба зробити певні висновки.

Вступна кампанія завершилася. Вона стала першим серйозним ви­пробуванням для більш як шістсот тисяч абітурієнтів, які надіслали до українських ВНЗ близько двох мільйонів заяв.

Вступники у 2012 році могли подати документи до п’яти навчальних закладів, на три спеціальності в кожному з них. Але тим, хто отримав не надто високі бали ЗНО, цьогорічна вступна кампанія принесла неприємну новину: мінімальна кількість балів із профільного предмету зросла з 124 до 140, і цей показник кожен ВНЗ міг збільшувати за власним розсудом. З непрофільних предметів прохідний бал залишився незмінним — 124. Це стало прикрою несподіванкою і для деяких вишів, які, зокрема, й через підвищення балу залишилися взагалі без першокурсників. Хоча школи випустили в цьому році значно більше учнів, ніж торік.

На фестивалі «Кришталеві джерела», що скінчився у Вінниці, не раз довелося чути: як добре, що діти і молодь творять; це — майбутні зірки чи просто професіонали кіно, телебачення, радіо, фотомистецтва... Й це справді так. Та не менш важливий аспект юної творчості й фестивальних зустрічей ще й у іншому.

У Києві працює унікальна школа, у якій дівчатка й хлопчики, хворі на дитячий церебральний параліч (зокрема й ті, які пересуваються на інвалідних візках), учаться у класах разом зі здоровими дітьми та нарівні з усіма «тягнуть» загальноосвітню програму. Батьки дітлахів із ДЦП навіть спеціально переїжджають до столиці з інших міст, щоб віддати своє маля до одного з 17 інклюзивних класів. Експеримент почався в 2006 році, а на сьогодні досвід школи № 168 уже рекомендовано освітянами до впровадження. Річ у тім, що в таких умовах діти­«візочники» починають вставати і навіть ходити! Єдина біда — нестача коштів на реконструкцію будівлі. У школі досі немає ліфта. А дитина на візку не може самостійно дістатися до кабінетів на другому та третьому поверсі по звичайних сходах. Тому впродовж навчального року учні старших класів щодня носять «візочників» на руках — і на урок, і з уроку. І так уже шість років! Зараз діти на канікулах, а працівники школи проводять традиційний літній ремонт. Учителі мріють про те, щоб держава нарешті виділила гроші на будівництво конче необхідного для інвалідів ліфта. Але схоже на те, що цьогорічний ремонт обмежиться лише фарбуванням, вимиванням приміщень та латанням дірок у даху...