«Таки олігарх!» — віджартовується мій давній знайомий на грошовий переказ за онлайн-репетиторство з моєю дитиною.

Українська влада всі ці тижні і місяці, фактично, виправдовувала вбивства, заколисуючи світ заявами, що на Донбасі все добре, замість кричати про кожне порушення тиші, кожного загиблого і пораненого, змушуючи Росію відповідати.

У газеті «Україна молода» за 13-14 листопада минулого року було надруковано про збір підписів за те, щоб Почаївську лавру, яку використовує Московський патріархат, передали в користування Православній церкві України (ПЦУ). Вважаю такі вимоги і дії вкрай необхідними, своєчасними і справедливими.

Вічність благословляла єдинокровні племена українського роду об’єднуватися, щоб у VІІІ ст. заявити про себе на міжнародній арені українським народом.

Минуло кілька літ і зим,
поки в садів цвітіння час

Нарешті і я напишу про прем’єру документального фільму «Трохи нижче неба».

Як у 1918, так і у 2014 році перед добровольцями стояв вибір: піти на фронт або ховатися від повісток. Чи казати, що воювати не треба, а треба «просто перестати стріляти» і віддати Україну ворогу.

Аби звершувати великі вчинки заради суспільства, Батьківщини, своїх співвітчизників, не потрібна спеціальна освіта, поважний вік чи певний соціальний статус.

Пам‘ять про Крути повернулася в Україну із відновленням її незалежності в 1991. Але тоді і протягом наступних двох десятиліть цей бій згадували як трагедію чи навіть поразку. Оборонці станції загинули, більшовики продовжили свій наступ на Київ. Ось що говорили про Крути.

Україна разом із усім світом молиться за тих, хто пройшов через пекло тотального знищення.