Додому. До Європи. До пам’яті і примирення.

8 травня мільйони людей у Європі згадують біль війни. 

 

Вони відшуковують сенс порозуміння, бо ж конфлікти - це елемент нашої природи, а от спосіб їх розв’язання говорить про рівень нашої цивілізації. 

 

Міркують про примирення, бо ж втратили близьких. 

 

В нашому поколінні ці втрачені долі часто змішалися і ми вже самі нерідко є живим пам’ятником примиренню. 

 

Торжеством любові над ненавистю. 

 

Україна - не виняток, а навіть квінтесенція цієі історії болю, і цього тріумфу життя. 

 

І тільки в Росії кічаться самогубством, возвеличують душогуба. Вони нервово, із сумішшю злості і радості радянської людини, яка останньою в кілометровій черзі схопила пайку дефіцитної в «космічній державі» сметани і озирається на «лохів», котрим не пощастило. 

 

І ця травму життя в побєдівшому Союзі теж важливо враховувати для розуміння психології людей. Для пошуку джерел до змін, до відродження, до свободи. 

 

Але в Росії їм і так добре, а якщо й не добре, то пропаганда пояснить. Хтось думає, а що таке пропаганда? Це ж не КГБ. Але вже видно, що на найбільш буйних є цей інструмент.

 

Важливо, що ми, українці, звідтіля вирвалися.

 

Важливо не зупиняти наш шлях. Додому. До Європи. До пам’яті і примирення. 

 

І охороняти кордони.

 

Бо тільки там, де пам’ятають загиблих, будуть ті, хто захищає живих. 

 

Тому сьогодні 8 травня ми разом із Європою відзначаємо День пам’яті і примирення.  

 

А завтра 9 травня нагадуємо, що це День перемоги НАД НАЦИЗМОМ.

 

Наша перемога ж настала 24 серпня 1991 року із відновленням незалежності соборної України. 

 

І тому ми говоримо «ніколи знову!», бо якщо ми не в силі відвернути війну (це завжди справа не однієї сторони) - ми в силі захищати свої, українські, інтереси. Захистити нашу перемогу 1991го. 

 

Не допустити загнання українських чоловіків і жінок в армії диктаторів, котрі то миряться, то змагаються за власне его. 

 

Ми в силі робити сміливий дорослий вибір захищати свою землю, наших старих та дітей за будь яких обставин. 

 

І коли в другій світовій таких була «жменька» УПА, то зараз в нас - сильна нова українська армія. Зараз в нас - незалежна, суверенна країна. І покоління, для якого вибір майбутнього очевидний, замість участі у перепалках щодо давньої війни. 

 

А ми, історики і наша команда, яка роками працює, щоб погляд на минуле теж був нашим. Українським.