Віват, чоловіки!

Цвіли сади, в повітрі пахло медом.
Сіяли зорі й падали з небес.
У ніч глуху дрімав ще мирний атом,
Ще світ не знав, що зірветься ЧАЕС.
Гуляли діти, мітинг йшов травневий,
Свинцеве сонце пеклом розтеклось.
Не дихав світ повітрям яблуневим —
Лісами буре лихо розповзлось.
Гірчить вода вся полиновим смаком,
Земля отруєна не дихає — мовчить,
Не радує очей дорідним злаком...
Чи ж ця біда людей чомусь навчить?
Мільйони хлопців, молодих і дужих,
Свій дім лишили й в пекло подались
Гасити мирний атом і не дуже,
Щоб світ від нього разом захистить.
Минають рОки, в душах біль стихає,
І ліквідаторів рідіє стрімко стрій,
А відповіді поки що немає:
Кому був вигідний отой смертельний бій?
Туди ішли не ради нагороди,
Спасали світ віднині й назавжди.
Хай будуть вдячні хлопцям цим народи
Вкраїни, Польщі, Латвії й Литви.
І Білорусь у попелі втопала.
В гаях замовкли співи солов’я,
Щоб радіація планету не здолала,
Ішли чорнобильці, як янголи, здаля.
Нехай їм доля подарує щедро
Здоров’я, силу, мудрість на віки.
Їх не здолало полинове пекло.
Vivat, vivat, vivat, ЧОЛОВІКИ!

Наталія ЧУМАК,
дружина ліквідатора аварії на ЧАЕС
Полтавська область