У День художника полтавському літературно-меморіальному музею Івана Котляревського подарували портрет Івана Котляревського, виконаний художником Іваном Філоновим, який пішов за межу у 1983 році.

Вулиці багатьох міст України накрило хвилею моди на перефарбовування мостів і огорож у синьо-жовті кольори, на зображення вишитих орнаментів на люках і пішохідних переходах, прапорів на будинках і в під’їздах. «УМ» спробувала знайти відповіді на українських стінах, чи здатні художники вийти за рамки національної символіки і по-новому переосмислити революцію та війну за допомогою стріт-арту.

Ігор Калинець погодився на це інтерв’ю не відразу: «Та я вже все давно сказав! І не пишу я багато років — що ж цікавого вам розповім?». Але зустрічав нас тієї неділі у Львові привітно — поет якраз повернувся зі служби в церкві, але через «київських журналістів не лишився із друзями на каву» — зневажив давню традицію вихідного дня.

Днями в Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася виставка робіт Марії Примаченко. Спадщина геніальної художниці налічує близько п’яти тисяч робіт, але більшість із них знаходяться у приватних колекціях. Саме це й спонукало організувати виставку такого формату, адже представлені картини знаходяться у приватних колекціонерів і дуже рідко виставляються.

На ці вихідні у Києві відбулося дві знакові події — ХХ фестиваль «Нове німецьке кіно» та ХІІ фестиваль православного кіно «Покров». І якби сьогодні в Українi було все в шоколаді, то можна було б говорити про художню якість картин, фінансування кінематографа в різних країнах і так далі.

Коли стріляють гармати — час для кінофестивалів. Адже це «серйозна розмова про те, що відбувається у суспільстві», каже гендиректор «Молодості» Андрій Халпахчі. Зважаючи на те, що фінансування кінофестивалю, який пройде у Києві з 25 жовтня по 2 листопада, скоротилося, один раз подію можна було б і відмінити.

«Театр — це спроба позбутися власних страхів», — каже на початку документальної вистави «Дерево життя» одна з актрис, волонтерка Наталя з Києва. «Бути непричетним до тих подій, які відбуваються зараз в Україні, означає перейти на сторону ворога», — додає письменниця Леся Воронюк, яка написала сценарій вистави про Майдан та АТО «Дерево життя».

«Мабуть, мені один ген якийсь особливий дістався від пращурів, що на все дивлюся з іронією», — казав колись Петро Осадчук в одному з інтерв’ю. Він і справді, куди б його не закидала доля — в Одеський обком комсомолу чи в ЦК Компартії України, у парламент чи у Національну спілку письменників — на все дивився з часткою здорового сарказму й іронії.

Наприкінці літа видатний хоровий диригент, педагог, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, Герой України, жива легенда українського хорового мистецтва Павло Муравський скромно відсвяткував столітній ювілей. Бенкет переніс на осінь і запланував у Національній філармонії провести творчий вечір, на якому мав намір сам стати за диригентський пульт. За 80 років творчого активного життя в хормейстера було понад тисячу вихованців.

Зацікавлення історією завжди відбиває ситуації сьогодення. Ще рік тому здавалося, що живемо у час, коли зв’язки між державами дуже тісні й великі конфлікти неможливі. Але… таке саме відчуття було і перед початком Великої війни (ніхто ще не знав, що вона буде Першою світовою), після 100 років більш-менш спокійного існування постнаполеонівського світопорядку.