Амбітні проекти у Києві вже давно не дивина. А от у галузі класичної музики експериментів замало. Змінити це взявся Національний портал академічної музики Music-Review Ukraine. На днях у столичному Будинку вчених стартував проект «Нова філармонія».
Після того як у п’ятницю півтори тисячі небайдужих киян, одягнених у символічно жовті тони, зібралося під стінами КМДА з вимогами прозорого розслідування підпалу кінотеатру «Жовтень», виділення бюджетних коштів на реставрацію і гарантій, що зовнішність будівлі після ремонту збережеться, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков відразу поспішив повідомити, що двох підозрюваних у підпалі вже затримано.
До останнього дня важко було спрогнозувати, який же фільм стане переможцем 44-го міжнародного кінофестивалю «Молодість» і отримає головний приз, статуетку «Скіфський олень» і сертифікат на 10 тисяч доларів. Кінокритики не мали явних фаворитів аж до п’ятничного ранку.
Поки в країні триває війна з терористами та російськими військовими, свою власну «війну» ведуть артисти допоміжного складу Київського національного театру опери і балету з керівництвом закладу. Скандал, який розгорівся у стінах Національної опери, досягнув кульмінації.
Днями у столичному музеї «Духовні скарби України» розпочався національний форум «Донкульт — мистецькі надра». Його основним завданням стало ознайомлення якнайбільшої кількості людей з культурною спадщиною сходу України, руйнування стереотипів, які склалися навколо цього регіону.
Харківський видавець Олександр Савчук видав друком дві фундаментальні праці з української дерев’яної сакральної архітектури — «Дерев’яна монументальна архітектура Лівоборежної України» Стефана Таранушенка і двотомник «Українські деревляні церкви» Михайла Драґана (саме деревляні, як кажуть на Галичині, а не дерев’яні. — Ред.)
А «Молодість» уже не та. Таку думку можна почути чи не від кожного відвідувача фестивалю. Не відомо, з чим це пов’язано, але ситуація виглядає катастрофічно. Сьогодні маємо екватор найстарішого фестивалю в Україні, який з року в рік збирав на своїх майданчиках сотні людей, до залів стояли черги, у «курилках» не було де яблуку впасти.
Книжки польської журналістки Кристини Курчаб-Редліх, яка 10 років жила в Росії, надсилаючи кореспонденції до різних польських часописів, — не легке читання. І назви, які для них вибрала авторка: «Пандрьошка» (легко здогадатися, що це комбінація скриньки Пандори і матрьошки) та «Головою в мур Кремля» — вочевидь не примха і не випадковість.
Юридичні порадники у країні з, м’яко кажучи, еластичними правовими нормами — апріорі бестселери. Дивує лише, що українські видавці доволі довго усвідомлювали цю просту істину. Не те щоб у книгарнях геть не було подібних видань, але вони чомусь обмежувалися лише конфліктами з даішниками.
