Після преміального успіху роману «Весняні ігри в осінніх садах» («Книга року Бі-Бі-Сі», 2005) статус Юрія Винничука змінився: замість далі бути порно-прес-провокатором, перетворився на сенсея еротичної прози.

Сегмент сучасної української літератури з кожним роком зростає. Незважаючи на нестабільну економічну ситуацію, книги видаються і на них є попит. Звісно, він поки не сягає захмарних меж і навіть не дотягується до того, що існує у стабільних європейських країнах.

Протягом десяти днів у місті Вінниця команда із художників, культурологів, митців, архітекторiв, громадських діячів працювала над культурно-мистецьким проектом «Над Богом». Завданням для митців стало відновити закинуте приміщення кінотеатру, відмити його від бруду, пилюки і зробити на 10 днів культурно-мистецьким простором для вінничан.

Каннський кінофестиваль — саме та імпреза, для характеристики якої, здавалося б, найбільше пасують визначення «світська», «гламурна», «романтичн» тощо.

З 27-го до 30 серпня одесити та численні туристи, поціновувачі оксамитового сезону, зможуть відвідати виставки та перформанси від світових художників у рамках IV Одеської бієнале сучасного мистецтва. Коли політики закінчують говорити, слово беруть митці. І вони, на відміну від попередників, говорять яскраво, чесно, незважаючи на те, що правда може шокувати чи завдати болю.

Ув’язнений у Росії український режисер Олег Сенцов ще задовго до арешту написав 8 оповідань, які увійшли у збірку «Сенцов». Серед них — «Автобіографія», «Дитинство», «Школа» та інші.

Відомий київський арт-критик Кузьмін на початку 1920-х писав: «Олександр Мурашко довів, що національність не в «марусях» і «бандуристах», а в органічному зв’язку власне автора зі своєю землею, яка виростила його, у збагаченні свого народу, не у відторгненні його від інших світів, а саме у залученні до великої світової культури».

Акторка, арт-критик і телеведуча Ута Кільтер у Києві поділилась з аудиторією думками про сучасне мистецтво на тлі виставки, присвяченої одеському концептуалізму.

Алкогольна тема в літературі — справа доволі делікатна, і будь-яка згадка письменника про перший вранішній ковток або про останню вечірню відрижку межує як не з рекламою того чи іншого бренду, то з відвертим піаром нездорового способу життя — це точно. Але у «Пізньому зборі» Ігоря Померанцева, дбайливо укладеному видавництвом Meridian Chernowitz і видрукованому в «Книгах-ХХІ», усе трохи інакше.