Президент Володимир Зеленський продовжує «бій з тінню» — власними опозиційними політиками, лідерами громадської думки, замість того, щоб нарешті ретельно проаналізувати й усвідомити, які загрози несе не лише країні, а й його справі, бізнесу, сім’ї можливе
Підготовка до місцевих виборів іде повним ходом. Вона в усіх регіонах виокремила дві категорії гравців на виборчих перегонах.
Ситуація загострюється. «Слуги» «кладуть» на президента. Керівництву фракції «Слуга народу» все складніше збирати голоси для провладних ініціатив. Слова президента вже не мають такого вмотивованого впливу на частину монофракціі, як раніше.
Нова політична «фішка»: міністр МВС Арсен Аваков може очолити Кабмін,— чимдалі, тим частіше озвучується політично-експертним середовищем.
Території вже помічені, причому неодноразово. Прапорці розставлено по всіх периметрах. Залишилось закріпити документально, відвоювавши омріяний кусень на місцевих виборах. Кожен, хто бачить себе у кріслі керівника регіону чи окремої невеликої території, вступає у запаморочливу боротьбу.
Для прийняття законопроєкту про народовладдя монобільшість відіграла роль за вже відпрацьованим сценарієм і після певного періоду підготовки законопроєкт у першому читанні таки прийняли.
Шахи — класична метафора влади. Однак у шахах зруйнувались, а в декотрих випадках зовсім щезли бар’єри, що раніше обмежували крихітний, тісний стабільний світ чемпіонства.
Цікаво, про що мав подумати народ, споглядаючи в телевізорі пресконференцію президента Володимира Зеленського на пленері по-американськи, у стилі «а ля Білий дім» — у парковій частині Маріїнського палацу?
Ну, що новенького в нас у парламенті? Поки що нічого, окрім того, що в депутатів закінчився карантин. А в уряді? Знову — суєта суєт.
