Від «зеленого» туриста, який утік подалі від міського смогу, не завджи долітають аромати селянської хати, свіжоспеченого хліба та парного молока. Часом його руки пахнуть свіжою рибою, сосновими гілками та димом згаслого багаття. Такий мандрівник захоплено розповідає про «ось таке-е-енну рибину», яку власноруч виловив у гірському ставку, про смак улову, пропеченого на мангалі, та про надзвичайну красу закарпатських лісів, серед яких розкинулося гостинне форелеве господарство.

Коли недосвідчений український турист вирушає до Єгипту, він має бути готовим до різних несподіванок. По-перше, розкішний готель, який вам показували у туристичній фірмі на фотографіях, може виявитися маленькою обшарпаною халупкою, обіцяний пляж із золотим піском — вузенькою смужкою твердого кам'янистого грунту, а шведський стіл нагадуватиме сніданок у піонерському таборі. Тому, відриваючи від серця чесно зароблені 300 доларів (саме стільки коштує найдешевша путівка до омріяної теплої країни), їдьте лише в той готель, який вам рекомендували друзі чи знайомі.

Розпаковуючи речі після тижневої поїздки до Закарпаття, я буквально завалила холодильник півлітровими пляшечками мінеральної води «Поляна Купель». «Ти що, не могла інших сувенірів набрати? — спантеличено подивилася на мене подружка. — Такої води і в Києві повно...» — «У тому-то й річ, що не такої, — відповіла я, вивантажуючи з рюкзака чергову пляшку. — Водичка, яку розлили на заводі за сто метрів від джерела, смакує зовсім не так, як відвезена в цистерні за сотні кілометрів на інший завод». Води, звісно, вистачило ненадовго. А от вражень від мандрівки до чудового селища Поляна, де цілюща вода по трубопроводах тече мало не до кожного санаторію й готелю, — більше, ніж може вмістити ця шпальта. Особливо якщо згадати екскурсії до колишнього замку графа Шенборна та винних погребів у селищі Середнє. Завдяки гостинності директора комплексу відпочинку «Квеле Поляна» Владислава Безика я переконалася, що на Закарпатті можна гарно відпочити, навіть якщо снігу немає зовсім. Отже, сьогодні я розповім про туристичні приваби регіону, а наступного тижня на шпальті «Здоров'я» ви зможете прочитати про особливості бальнеологічного курорту в селищі Поляна.

Чи могла я уявити, що шалена ідея вдарити об землю лихом-журбою, мандруючи світом, раптом змінить усе моє життя? Несподівані, а часом просто фантастичні пропозиції посипалися на мене звідусіль, і залишилося лише сторчголовою кидатися у вир пригод. І жодного разу я не пошкодувала, що, махнувши рукою на здоровий глузд, відкладала всі невідкладні справи й вирушала у чергові мандри. За півроку мені пощастило вдарити лихом-журбою об новенький сосновий причал на березі прозорої річки Козинки. Мої лихо-журба розбивалися об гранітні береги Неви, бруківку старовинного Вроцлава й кам'яні плити Генуезької фортеці у Криму. Де відпочивати, дізайтеся тут більше інформаціі. І ось серед каламутної безсніжної київської зими раптом випала нагода розвіяти оте осоружне лихо й невідступну громадсько-політичну журбу серед неозорих пісків пустелі.

У столиці з'явився конкурент єдиному 5-зірковому готелю «Прем'єр-палац» — «Опера». Він теж розташований у самому центрі міста (на вулиці Богдана Хмельницького — неподалік від Оперного театру імені Тараса Шевченка), вражає розкошами і відповідними цінами. Звісно, пересічним українцям ночівля у такому готелі не по кишені: стандартний номер коштує в «Опері» близько 1900 гривень, люкс-апартаменти «потягнуть» на 3,5 тисячі. Але сервіс і безпеку розробники обіцяють відповідну.

В активістів місцевої організації Партії промисловців і підприємців України чимало цікавих інноваційних бізнес-ідей. Одну з них на нещодавній зустрічі зі студентами вузів автономії в рамках акції «Так — підприємець!» оприлюднив перший заступник голови тутешнього осередку ПППУ Сергій Шульга. Річ у тому, щоб уже до початку наступного туристичного сезону запровадити на півострові нову транспортну послугу — повітряне таксі. Утім, як пояснив «УМ» пан Шульга, нічого дивного в цьому задумі немає.

Якщо посеред похмурої київської зими вам раптом заманеться вдарити об землю лихом-журбою, тікайте на південь, у Крим. Відпочинок у Криму тут на морі, там стоять зелені дерева, там хлюпочеться море і літають чайки, там чисті набережні й порожні приморські кав'ярні. І серед облизаних хвилями зелених скляних скалок, трісочок та жмутків водоростей ви, може, знайдете чудову рожево-помаранчеву мушлю. І вона буде дивовижна й неповторна. Зовсім не така, як безліч її лакованих родичів, щедро розсипаних по всіх сувенірних яточках.

З дитинства знаю: коні дуже люблять ласувати з долоні шматочками рафінаду, і надто обережно — не дай Боже вкусити добродія — беруть губами гостинець. Із солодощами цього разу не склалося, але швидко знайшовся замінник. Зі свого обіднього раціону, запропонованого вправними кухарями затишного туркомплексу «Легенда Карпат», без проблем викроїв кілька шматочків запашного хліба. Попереду очікувало тривале спілкування з кониками та їхніми господарями — цілих дві доби, зітканих із дитячих спогадів і нових вражень.

Росіяни вже давно зрозуміли, що Діда Мороза слід десь оселити, — це непоганий бізнес, врешті-решт. Відтак вотчиною доброго російського бороданя вже сім років є Великий Устюг, що за 900 кілометрів від Москви. Одразу за воротами садиби гостей зустрічає Стежина казок, на якій можна побачити казкових персонажів (тут, наприклад, гості зможуть посидіти біля вогнища разом із 12 Місяцями тощо)... А далі сама садиба Діда Мороза — традиційний терем, «рублена» хата, яскраво розмальована, — саме така, як у радянських кiноказках режисера Роу.

Ще десятиліття тому для пересічного українця Польща була велетенським базаром, куди можна було привозити й продавати всіляку хурду-мурду. Тисячі, а то й мільйони наших співвітчизників нескінченним потоком сунули туди торбами, клунками, ящиками й коробками, щоб за копійки продавати ліхтарики, отруту для тарганів, білизну, праски, каструлі і ще безліч усілякого барахла. Та минав час, і полякам непотрібні стали наші дешеві речі ширвжитку. І зміліли потоки гендлярів, і натомість поїхали до дружньої країни туристи.