В одному з численних старовинних замків Тернопільщини (саме в цьому регіоні, до речі, третина всіх замкових споруд України, хоч доля більшості з них досить плачевна) відкрито унікальний музей старовинної зброї. Шаблі, мечі, алебарди, арбалети, рапіри, козацькі гармати та ще багато цікавих речей часів середньовіччя та дещо пізніших зібрано на території Збаразького державного історико-архітектурного заповідника.

1 травня в Києві від пам'ятника Т.Шевченку стартувала унікальна велоекспедиція «Не втрачайте надію-2004». Її учасники — академік Міжнародної академії оригінальних ідей та два школярі, які ще кілька років тому мали інвалідність і були приречені на існування «з обмеженими можливостями», — мали на меті пройти на велосипедах від Києва до Магадана, по дорозі відвідуючи місця масових поховань жертв сталінських репресій. «Це буде данина пам'яті наших батьків, які загинули в тих таборах», — казав тоді Віктор Михайлович, який сам народився в Магадані в родині репресованих.
На жаль, учасники експедиції пройшли лише половину маршруту і, з не залежних від них обставин, змушені були повернутися до Києва. Першими, з ким зустрівся Віктор Гаврилюк, стали журналісти «України молодої».

У цю «автостопну» мандрівку ми з Настею вибиралися ду-у-уже довго. Нарешті, визначилися: у четвер, день, що за традицією вважається легким для початку дороги. Утім... Знайома прочитала нам з газети гороскоп на «обраний» четвер. Виявилося, що це «день черепахи». А от середа виявилася «днем лані». Ми зневажили «оті забобони» і планів не змінили. Маршрут наш був простий: наддніпрянськими містами (з їхніми музеями, пам'ятками і храмами) — до Чорного моря.
У дорозі нам мали слугувати яскраво-червоний намет, жовті китайські матрацики, термос, набір жерстяних мисочок з пластиковими кришечками, карта автомобільних шляхів нашої держави і поки що неперевершений путівник «Україна» (видавництво «Смолоскип»). Чому все-таки автостоп, ночівля у наметі і кашка з термоса, а не крутий автобус, готель і їдальня з усім, «що треба»? Не тільки тому, що так дешевше, і що поки не їздить отой крутий автобус історичними місцями України. А й тому, що хочеться бути ближче до насиченої мовчазною пам'яттю землі, почути її мову, забути про «земні турботи» і жити дорогами: куди вони поведуть і що покажуть.

Що означає захоплюватися мотоциклами, авторка цих рядків знає не з розповідей. У ранній-бо юності закохалася в хлопця, який життя без своєї «Яви» не уявляв. Отож заразилася від нього цією «бацилою». Розмальовані шоломи, комбінезони з наворотами, групові виїзди на ближню природу й у далекі мальовничі краї. Мріяла про власний легкий мотоцикл, бо «Яву» втримувати було важкувато. Та перспективи виявилися іншими. Затятий мотолюбитель став моїм чоловіком, накочипив потрібну суму, продав «Яву» і придбав своє перше авто. Мотоцикли та вся пов'язана з ними романтика назавжди зникли з нашого життя. І я на багато років залишилася у твердій упевненості, що мотоцикли — це таке собі тимчасове захоплення всіх, хто прагне до швидкості і керма, але придбати автомобіль ще матеріально не в змозі. Аж поки не познайомилася з тридцятитрирічним тернополянином Романом Мартинюком. В Прагу на автомобілі читати тут цікава інформація.

Якщо ви досі не були в Кам'янці на Черкащині, яка славиться своїм державним історико -культурним заповідником, то зробіть це. Й вас зустріне чисте та привітне містечко, якому більше 300 років. Воно таке ж затишне, як і в ті часи, коли цими тихими вуличками ходили декабристи, коли тут відпочивали Петро Чайковський та Олександр Пушкін.

Історія Кам'янки, назва якої пішла від гранітних берегів річки Тясмин, що віками шумить цим неймовірно мальовничим містом, надаючи йому особливого колориту, тісно пов'язана з життям та славою героїв Вітчизняної війни 1812 року. Тут бували генерали М. Раєвський, О. Єрмолов, поет В. Давидов. Вони приїздили у маєток Катерини Самойлової, вдови М. Раєвського, котра вийшла заміж за Л. Давидова. Тут же, вийшовши у відставку, мешкав їхнiй молодший син полковник В. Давидов. Цей нащадок древнього дворянського роду був у Кам'янці одним із керівників тамтешньої управи Південного товариства декабристів, надавши свій будинок для штаб-квартири. Саме тут декабристи проводили свої таємні наради, й участь у них брали П. Пестель, М.Бестужев-Рюмін, С. Волконский, М.Орлов,І. Якушкін, С. Муравйов-Апостол.

Як це не парадоксально, але одне з найвідоміших туристичних місць Львівщини — селище Славське, кількість туристів у якому перевищує місцевих мешканців, нині має чимало проблем у сфері комунального господарства.

Старий водогін у Славському протяжністю 4 км уже зносився на 80 відсотків і потребує нині серйозної реконструкції, потребують ремонту понад 3 км доріг, немає навіть сміттєвоза, яким, до речі, можна елементарно заробляти, обслуговуючи місцеві пансіонати. Упродовж семи років — аж до останнього часу — було практично відсутнє комунальне господарство, яке тільки тепер починає працювати (його просто ліквідували у 1996 році). Щоправда, розраховувати комунальникам Славського на спеціальну техніку не доводиться — хіба що ремонтувати старі трактори, тягачі та причепи.

Ось уже три місяці в Україні діє новий Закон «Про туризм». Серед найрезонансніших нововведень, наприклад, такі: відтепер бабці й тітки, які закликають подорожуючих орендувати «дешеве помешкання з усіма зручностями» на самому березі моря, виступають суб'єктами туристичної діяльності, тобто повинні зареєстровуватися і сплачувати податки (хотілося б вірити, що новий закон «розбереться» і з хамським сервісом сонячного Криму). Ще в «малій туристичній Конституції» є положення про сприяння вітчизняним туристичним фірмам, підкреслює голова Державної турадміністрації України Валерій Цибух. Власне, пан Цибух дуже переймається тим, як підприємства розбиратимуться в нетрях нового законодавства, тому запрезентував «Програму сприяння розвитку українського туристичного ринку».

Унеофіційній суперечці за право називатися туристичною столицею Гуцульщини старовинне місто Косів та його околиці в останні два-три роки почало активно пресингувати визнані гірські оази відпочинку — Яремче, Микуличин, Татарів, Ворохту і Яблиницю. Власне, Косів відомий давно і далеко за межами Прикарпаття як епіцентр обдарованих майстрів народних промислів — різьбярів, писанкарів, гончарів, ткаль та вишивальниць. Навряд чи знайдеться йому в Карпатах і конкурент щодо концентрації в одному районі такої кількості державних та приватних музеїв.

«Україна молода» упродовж останніх років інформувала читачів про життя і нові «витівки» всесвітньо відомого мадрівника, підкорювача обох полюсів нашої планети і майже всіх вершин світу (Евересту, Ельбрусу та ін.) Федора Конюхова. З нагоди 50-річчя нашого земляка обласний голова Євген Карташов (нині — запорізький мер) подарував йому... обіцянку облаштувати у селі Чкалове Приазовського району, де народився Федір Конюхов, музей, а також добитися, аби його ім'я було занесено до Книги рекордів Гіннесса.

Послугами «Машини часу», що б там відносно її існування не казали науковці, апелюючи до письменників-фантастів, сьогодні може скористатися кожен. Ще кілька десятків років тому це словосполучення звучало нереально й певною мірою провокативно, наразі ж «Машина часу» є однією з найпопулярніших туристичних мереж у Росії, до створення та розкрутки якої долучився й головний «машиніст» Андрій Макаревич.