У межах однієї з найпомітніших мистецьких подій — Венеційської бієнале, цьогоріч 61-шої, українці намагаються багатьма голосами і в різний спосіб нагадати про повномасштабну війну росії проти нашої незалежної держави.

У Львові пройшли Дні італійської культури, мови та дизайну в Україні — масштабний міжнародний проєкт, який вже четвертий рік об’єднує митців, освітян, дизайнерів, журналістів та представників інституцій з Італії та України.

Нещодавно у Варшаві відбулася польська прем’єра української документальної вистави «Все буде добре» (Wszystko bedzie dobrze).

На останній місяць весни колектив Національної опери України підготував своїм шанувальникам чимало цікавих музичних подій.

Наступного тижня виповнюється 90 років Івану Марчуку — одному з найвідоміших у світі сучасних українських художників.

У Луцьку відбулася прем’єра постановки «Озерний вітер» за твором Юрка Покальчука, яка привертає увагу до легенд, вірувань і пісень Волині та особистості письменника і перекладача, якому було б нині 85 років.

Колись поетка Наталка Білоцерківець написала рецензію на поетичну збірку Людмили Таран «Колекція коханок» (Л.: Кальварія, 2002), де стверджувала її першість у перевтіленні жінки-авторки у чоловіка-персонажа і дійшла висновку, що «цей її «мачо» — дійсно ідеальний герой наших жінок»

Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей.

Два українські проєкти і музейницю-парамедика минулого тижня назвали найкращими серед претендентів з усієї Європи — переможцями престижної премії у сфері спадщини European Heritage Awards/Europa Nostra Awards.

У Бучі 30 квітня на фасаді центру культури та мистецтв по вулиці В. Ковальського, 61-В встановили пам’ятний знак художниці Любові Панченко.