Руслана Лоцман: Бабусина говірка оживає у вустах онуків

Вже не перший рік в Україні діє канадсько-українська програма «Збережи мову і культуру своєї бабусі» — потужний мотиватор у відродженні української пісенної та мовної спадщини.

 

За чотири роки існування проєкту 265 учасників отримали премію Granny.

 

Автор програми — Юрій Білінський з Канади. Її керівниця — Руслана Лоцман, докторка педагогічних наук, заслужена артистка України і голова громадської організації «Народна філармонія» відповідає на запитання «України молодої».

 

— Руслано, нагадайте хто може брати участь у програмі?

 

— Учасниками програми можуть бути діти та молодь до двадцяти років.

 

— Що стало рушієм для запровадження цієї програми відродження української пісенної та мовної спадщини? 

 

— Доля української мови і, зокрема, стан народних основ мови з усіма лексичними і фонетичними багатствами, які дбайливо передавалися століттями в численних поколіннях українців, вже давно викликали занепокоєння. Останнє покоління носіїв чистих мовних джерел відходить від нас, а нинішня широкомасштабна війна загострила цю проблему, знелюднивши цілі діалектичні регіони. Саме в цей тривожний час і почала працювати канадсько-українська ініціатива «Збережи мову і культуру своєї бабусі». 

 

Метою стало збереження оригінальної незасміченої мови батьківської культури в середовищі української молоді. Новий етап програми показав, що в багатьох випадках українська сільська молодь досить далеко відійшла від тих джерельних говірок, якими говорили і ще говорять їхні бабусі. Повернутись до тих мовних джерел, з яких і постала нинішня літературна українська мова, нашій молоді вже досить непросто. 

Руслана Лоцман з Людмилою Підмогильною в рідному селі Сингаївка на Черкащині.

 

— Із яких областей маєте учасників?

 

— Через відомі соціальні причини значною мірою перервався зв’язок між поколіннями і мова та пісні, які надихали наших класиків на створення літературних і музичних шедеврів, ризикують залишитися на полицях архівів. Але робота програми показала, що наші діти можуть і, головне, хочуть повернутися до своїх мовних і культурних джерел. Через десятки занять, фонетичні вправи, і навіть часом сльози (яке ж справжнє навчання без сліз), але бабусина говірка оживає у вустах наших дітей.

 

Наприклад, Ольга і Тетяна Коваль, керівниці колективу «Вербиченька» з Нової Водолаги, що на Харківщині, записували пісні і оповідання, беручи за основу багатющий матеріал, зібраний в регіоні за довгі роки. Тепер на дітях цього колективу лежить відповідальність донести до наступних поколінь усі деталі прекрасної слобожанської говірки і чудових слобожанських пісень. У час, коли російський агресор плюндрує Слобожанщину, нововодолазькі діти роблять неоціненний внесок у забезпечення безперервності традицій свого краю. 

 

— Хто ще з особливою пошаною ставиться до мовної спадщини? 

 

— Найлегше відтворення прабатьківських говірок і пісень далося дітям з Рівненщини («Криниченька», село Велике Вербче) та Хмельниччини («Перлинка», місто Славута). Діти цих колективів живуть тими говірками і тими прабатьківськими піснями, дають приклад усій Україні, з якою пошаною треба ставитися до цих скарбів. 

 

Репертуар «Перлинки» унікальний, сформований на основі експедиційних записів керівника та учасників колективу. Календарно-обрядові, ліричні, жартівливі, соціально-побутові, повстанські пісні, побутові танці та інші твори скомпоновані у сценічні композиції.

 

Вони віддзеркалюють календарно-обрядовий цикл свят від веснянок-закличок до Великодніх забав, Купайла, обжинок, весільних обрядів… Я ж особисто пригадую, як ще школяркою записувала народні пісні від мами бабусі Люсі-Людмили Підмогильної з мого рідного села Сингаївка, що на Черкащині.

 

— Для тих, хто хоче зробити перші кроки — з чого почати? 

 

— Аби зберегти народне багатство, передати його своїм дітям, варто почати із запису на відео пісні-танцю-музичного твору-оповідання. Тобто: заспівай-затанцюй-заграй-розкажи твір саме так, як співає твоя бабуся. І ніколи не соромся — бо наша мова, наші пісні і танці — найкрасивіші у світі. Бо вони рідні, українські. 

 

Обрати пісню можна зі своєї чи іншої місцевості. Головне, щоб це було до душі, а ще треба відтворити твір якомога точніше. Виконання має бути максимально наближеним до оригіналу. Не варто боятися місцевого діалекту, акценту, манери співу чи розмови. Ось саме їх і треба зберегти і передати нащадкам.

У ліцеї села Крупець на Рівненщині.

 

— Хто і як оцінює виконавців? 

 

— Працює професійне журі, до якого увійшли кваліфіковані фольклористи, діалектологи, музиканти, співаки, краєзнавці. І якщо виконавець представить твір по справжньому відточеним і якісним, ми з радістю надамо йому винагороду — дві тисячі гривень.

 

Але ще і ще раз наголошую, що виконання має бути якомога більше наближеним до оригіналу. Головне — зберегти автентичність оригіналу. Якщо відео буде варте уваги й відібране як краще, треба буде заповнити анкету з прізвищем та ім’ям одного з батьків чи опікунів, щоб отримати грошову винагороду.

 

— Хто вже удостоївся нагороди?

 

— За чотири роки існування програми 265 учасників отримали премію Granny, що в перекладі означає — бабуся. Наприклад, премію отримала вище згадана «Перлинка». До слова, через місяць після візиту програми в Славуту надійшло повідомлення, що приміщення, де відбувалися зйомки відео, постраждало від ворожих дронів.

 

Багато будинків жителів міста, в тому числі і родин учасників «Перлинки». залишилися без дахів. Будучи тимчасово переміщеними з Будинку дитячої творчості в інші приміщення, цей колектив продовжував роботу над вивченням експедиційних матеріалів рідного краю та записом відео.

 

Сьогодні ми через програму «Збережи мову і культуру своєї бабусі» можемо наслідувати традиції і зберігати їх для майбутніх поколінь, стверджує автор програми Юрій Білінський. Власне хочемо, щоб пісня продовжувала життя на молодих вустах. Щоб ми, знайшовши оце коріння, трималися за нього і росли міцнішими і сильнішими.