Старт двох українських представників у другому за рангом єврокубковому турнірі з двох нульових нічиїх мало кого здивував. Попередні ігри «Чорноморця» та запорізького «Металурга» в національній першості — поразки від грандів та безбарвна нічия в очному протистоянні — не додавали вболівальникам підстав для оптимізму. Бронзовий призер чемпіонату та фіналіст Кубка в нас — це, як правило, своєрідні «каліфи на годину», які стали умовно кращими серед інших нестабільних українських клубів. Якщо не брати до уваги пристойний вихід на євроарену «Дніпра» в попередні роки, в інших випадках амбіцій нашим клубам вистачає хіба на боротьбу за «єврозону» в чемпіонаті України. Це така своєрідна мотивація упродовж сезону для деяких «середняків». Коли ж вони здобувають омріяну путівку, виникає питання, з чим конкретно ці команди вийдуть на поле, щоб презентувати країну? Виявляється, зі звичайним рівнем української «посередності» ми не можемо претендувати навіть на те, щоб упевнено переграти таких самих польських та навіть молдовських «середняків». А це і свідчить про реальний рівень чемпіонату, де є «Шахтар» та «Динамо», котрі забезпечують країні пристойне місце в рейтингу УЄФА, та решта команд, котрі виконують роль баласту.

Напередодні першої зустрічі третього кваліфікаційного раунду ЛЧ-2006/07 обидва суперники — і «Динамо», і «Фенербахче» — видали гольову феєрію в національних чемпіонатах, тому очікувалося, що й ця гра може тривати на зустрічних курсах. Дійсність же перевершила наші сподівання: хоча гості й намагалися на кожну атаку господарів відповідати своєю, насправді це в них виходило лише епізодично. Тому зовні все виглядало так, що «біло-сині» просто повністю «розірвали» «жовто-синіх». На жаль, такий футбол за участі рівних за класом команд тепер рідко зустрічається в міжнародних матчах. Ось лише реалізацію відчутної ігрової переваги важко назвати переконливою. Різниця у два м'ячі перед візитом у турецьке «пекло» — це, звісно, дещо, утім, якщо врахувати втрачену можливість мати значно кращий гандикап, початок дуелі не можна назвати повністю успішним.

На п'єдесталі пошани зі стрибків у довжину серед чоловіків позавчора мали всі можливості опинитися одразу двоє українців. Особистий рекорд Олексія Лукашевича — 8,31 м, а Віктор Кузнєцов уже тут, у Гетеборзі, у кваліфікації до фіналу чемпіонату Європи стрибнув на 8,25 м (до цього кращим досягненням Віктора було лише 7,93 м). У тому вочевидь і родзинка легкої атлетики, що потрібно показати свою найкращу спробу в потрібному місці й у потрібний час. Якби можна було перенести кваліфікаційний стрибок у фінал, то Кузнєцов став би чемпіоном Європи, а так — лише четвертий із підсумковим результатом 7,96 м. Натомість Лукашевич, якого понад два роки турбувала травма паху, свій кваліфікаційний результат покращив, стрибнувши на 8,12 м. Але його змогли випередити італієць Хоу (8,20) та британець Рутерфорд (8,13). Відтак у скарбничку нашої збірної у Швеції пішла перша медаль — бронзова.

Кирила Чуприніна на Кубку світу з «Ігор горців», які щойно закінчилися в Шотландії, оголошували не інакше як «представника найсильнішої нації» світу, адже за кілька днів до вильоту на північ Британії Кирило здобув цей титул у складі української команди на богатирських змаганнях у столиці нашої держави. І киянин, якому першим довелося відстоювати високе звання за кордоном, не розчарував гордих шотландців, вигравши Кубок світу з їхнього національного різновиду богатирських ігор на їхній же землі в Авіморі.

Не кожен вид спорту може створити проблему «зайвого стільця» для всіх призерів під час їхнього звіту перед журналістами. Розсадити у «президії» київського розважального комплексу «Арена» всіх лауреатів чемпіонату Європи з водних видів спорту позавчора було справді важко. А першою в об'єктиви фото- й телекамер потрапила спортсменка, яка не здобула в Будапешті жодної медалі, — Яна Клочкова. Міністр Юрій Павленко вручав їй квіти у зв'язку з 24-м днем народження. Нагадаємо, що чотириразова олімпійська чемпіонка після тривалої «творчої відпустки» відзначила повернення на змагальні водні доріжки Євро-2006 двома четвертими місцями (200 м комплексом та в комбінованій естафеті). Стислий коментар «Золотої рибки» такий: «Складно продовжувати спортивну кар'єру, коли головна мотивація позаду; за час моєї відсутності результати швидко зросли, тож я переоцінила власні можливості, але час до Пекіна ще є».

Упродовж багатьох років наша газета відстоювала послідовну позицію в оцінці міжнародних досягнень наших спортсменів. Ми не приховували, що любов різноманітних політиків до «фотосесій» з олімпійськими чемпіонами, переможцями чемпіонатів світу та Європи — просто показуха. Бо успіхи атлетів з'являлися не завдяки, а всупереч умовам, які їм створювала для підготовки молода держава. Усі розуміли, що в Атланті, Сіднеї та навіть Афінах наш спорт «випливав» за рахунок радянських «запасів». За 15 років розвиток фізичної культури і спорту не було забезпечено законодавчою базою. Крихт із державного бюджету вистачало лише на мінімальну підтримку інфраструктури, яка дісталася у спадок від «соціалізму». При цьому в меценатів відбивали будь-яке бажання спонсорувати спортивні структури, викачуючи з них податки, ніби з прибуткових підприємств.

Напередодні єврокубків найбільша увага любителів футболу традиційно прикута до наших представників у континентальних турнірах. Утім неодноразово було доведено, що оцінювати готовність до міжнародних випробувань через матчі внутрішнього чемпіонату потрібно обережно. Попри всі позитивні моменти в грі «Динамо» на початку цього сезону, говорити про стовідсоткову готовність киян до завтрашньої зустрічі з «Фенербахче» все ж передчасно. Це той випадок, коли «коса» може потрапити на «камінь».

Чотирнадцять медалей на чемпіонаті Європи з водних видів спорту (по 5 золотих і бронзових та 4 срібні) — це, без сумніву, успіх. Найголовніше ж, з огляду на перспективу Оліміпади-2008, — що українці в Будапешті виконали настанову тренерів. Нагадаємо, що старший тренер плавців Іван Сивак напередодні першості висловив побажання, щоб «золото» здобували не тільки визнані лідери — Лісогор та Клочкова.

Київські клуби стали жертвами політики. І не лише через те, що «спортивного» мера замінив «неспортивний». Леонід Черновецький, який звик жити категоріями банкіра, вирішив, що фінансування спортивних команд із міської казни недоцільне. Відповідно, легендарні жіночий гандбольний «Спартак», чоловічий баскетбольний «Будівельник», хокейний «Сокіл» та футбольний «Арсенал» виставлено на своєрідний аукціон.

Цього символізму могло б і не бути, якби відбулися військово-морські навчання «Сі бриз —2006». Разом з їх скасуванням відпав сенс у проведенні в Севастополі командного чемпіонату світу з богатирського багатоборства. Найсильніших атлетів світу прийняв Київ, де фінал було проведено під аркою Дружби народів. Цікаво, що головний перехідний приз майстром iз Карибських островів було зроблено у формі фігурки ігуани, а ця ящірка на тих екзотичних островах символізує саме мирне співіснування племен — та ж «дружба народів». Сьогодні, напевно, не одного українця «розпирає» від смакування цих трьох слів — «Найсильніша нація планети». Здобувши у четвер це звання утретє, ми назавжди залишили екзотичну ігуану в себе. І, знову ж таки, за збігом — саме в той день, коли в нашому суспільстві апогею досягла риторика «примирення».