Простіше всього в останньому контрольному матчі збірної України побачити лише повернення Шевченка та його гол. Так, капітан повернувся на поле після місячної перерви і відзначив це, як і личить одному з найкращих форвардів світу. Утім хотілося б нагадати, що ми їдемо на чемпіонат світу з командного виду спорту, і скільки б не казали про роль лідера у ньому, все ж найголовнішим чинником буде єдність і взаєморозуміння колективу.
На знімку, який було зроблено в російському Звенигороді, у кімоно ми бачимо українську команду, яка стала третьою в Європі (зліва праворуч): Нугзар Месаблішвілі, Ігор Сусідко, Ростислав Борисенко, Олександр Куспіш, Сергій Гринь.
Хто ж із наших уболівальників відмовиться зайвий раз подивитися гру своєї улюбленої збірної напередодні її дебюту на чемпіонаті світу? Проте, коли пішли перші кадри трансляції товариського матчу Україна - Лівія, стало сумно. Це нагадало наші колгоспні свята, коли місцева команда грала із зірками-ветеранами. Та й то там трибуни бували значно більшими, ніж навколо цього поля сумнівної якості на тлі мальовничого пейзажу швейцарського села.
Минулих вихідних у столичному Палаці «Україна» відбулася унікальна акція. Увійти в історію «мистецькому серцю» держави дозволив не, скажімо, одночасний спів усіх тенорів Європи на нашій національній сцені, і не щось масове соціально-політичне. На цей раз глядачі також побачили красу, але в гармонійному поєднанні з силою. А досягти цього можна завдяки «мистецтву побудови тіла».
Якщо до минулої суботи ще в когось і були сумніви щодо сили росіянина Миколи Валуєва, то після поєдинку, в якому він уперше захистив титул чемпіона світу за версією WBA, навколо лунають лише захоплені відгуки. Російський гігант (213 см, 145 кг) розрекламованого претендента Оуена Бека, як прийнято казати у наших сусідів, «мочив» від душі.
Коли завершився матч у Португалії, більшість уболівальників напевно подумала про одне — як часто в кар'єрі Олексія Михайличенка-тренера трапляються голи на останніх хвилинах. Це прокляття коштувало йому посади в «Динамо», бо «нефартовий» олімпійський чемпіон втратив у груповому турнірі Ліги чемпіонів очки аж у трьох матчах саме через голи на останніх хвилинах. Найсумніше, що наші хлопці ні в чому не поступалися найтитулованішій збірній світу в молодіжному форматі. Взагалі до команди в цьому матчі з італійцями немає жодної претензії, окрім цих фатальних «90+3».
Гонщик «Рено» Фернандо Алонсо скаже після фінішу: «Я давно мріяв виграти в цьому особливому для історії автоперегонів місті, тому, безумно, пишаюся перемогою в Монте-Карло». Взагалі-то на вузьких вуличках столиці князівства Монако зазвичай перемагає той, хто має першу стартову позицію й без помилок проходить піт-стопи. Так було і цього разу. Щоправда, ще перед стартом недільної гонки розгорівся скандал.
Ім'я цього видатного українського спортсмена занесено в книгу рекордів Гіннесса. 412 матчів у складі збірної СРСР — справді феноменальне досягнення ватерполіста Олексія Баркалова (18.02.1946 — 09.09.2004), учасника чотирьох Олімпіад, де він здобув дві золоті та одну срібну нагороди, чемпіона світу та Європи. Олексій Степанович увійшов до сотні найвидатніших українських спортсменів за всю історію. Ним пишається Харківщина, його рідний «Політех», ДЮСШ №2 та обласна рада товариства «Динамо». У 1993 році фото Баркалова знайшло гідне місце у «Залі слави» водних видів спорту в американському місті Лодердей.
Молодіжна збірна України з успіхом відкрила нову сторінку не лише власної, а й пострадянської історії. Річ у тім, що союзна «молодіжка» двічі ставала кращою на континенті, а ось її «нащадки» після розпаду СРСР узагалі вперше потрапили на першість Європи. В португальській Агеді, яка відома своїм знаменитим зеленим вином, першим екзаменатором підопічних Олексія Михайличенка мала б стати збірна Голландії. Сталося ж усе з точністю до навпаки: підопічні Фоппе де Хаана, серед яких виходці з Суринаму, Гани, Марокко та Боснії, брали в наших хлопців урок гри в футбол по-дорослому.
Хокейна збірна України знову зробила те, чого від неї чекають на чемпіонатах світу, — відстояла місце у вищому дивізіоні. Ось уже впродовж восьми років «синьо-жовту» дружину витягують на рятівні щаблі турнірної таблиці хокеїсти, яких підготували ще за союзних часів. У перші роки, коли ці хлопці були молодші, дехто з уболівальників вважав, що боротьба за виживання — не те завдання, яке потрібно ставити перед вітчизняним хокеєм. Сьогодні ж такий результат вважається не просто задовільним, а й навіть видатним досягненням — з огляду на хронічне недофінансування збірної.
Найсильніший гравець збірної Вадим Шахрайчук робив такий висновок минулого року, так він вважає і зараз. Центрфорвард, якому за два тижні виповниться вже 32 роки, не пропустив жодного виступу національної команди на світових форумах, хоча, мабуть, і мав моральне право на демарш. Сьогодні, виступаючи на сторінках «УМ», «Шах» прагне ще раз спробувати достукатися до влади і звернути її увагу на злиденне становище хокею в Україні та невідповідність рівня розвитку вітчизняного хокейного господарства тим місцям, які посідають наші хлопці на світових чемпіонатах. Перед зустріччю представникiв команди з Президентом Ющенком, яка може відбутися невдовзi, Вадим не висуває ультиматумів, а висловлює стурбованість тим, що незабаром ветерани просто фізично не зможуть допомогти національній команді у зв'язку з неминучим завершенням кар'єри. А за спиною у старших не виростає нове гідне покоління, здатне прийти на зміну.
