Літературні спогади — жанр герметичний. Потенційних читачів у нього, можливо, ще менше, ніж у поезії.

Новий роман Владислава Івченка «Межа Невади» (К.: Темпора, 2024) — це, в суті справи, реактуалізація спогаду про початок вторгнення.

Книжку Олександра Бороня «Ані титли... Нові студії над Шевченковою біографією і творчістю» (К.: Критика, 2024) позиціоновано як наукову.

Рік народження української антиутопії — 2008-й, коли почала виходити тетралогія Яна Валетова «Нічия земля».

«Паштет» — спочатку блогерський нік, а тепер і позивний солдата Павла Белянського.

Перша сторінка книжки Віталія Запеки «Ковбасокрад у Раю» (К.: Білка, 2024) — стовпчик смішних афоризмів, як-от: «Рай — це місце для щастя, а яке, запитаємо, щастя без пива?»

Тиждень тому відбулася наукова конференція «Українська література і війна».

Наприкінці 2015-го в інтернеті з’явилися перші аматорські списки книжок про нинішню російсько-українську війну: близько 400 назв, об’єднаних єдиним параметром — акцентованою згадкою про цю війну.

Торік «Фоліо» перевидало — здається, вшосте — роман Франца Кафки «Замок» (у тому самому перекладі Наталки Сняданко від 2006-го).

Мар’яна Савка має понад десять книжок віршів, місце їй в історії сучасної поезії давно заброньовано.