«Україну молоду» не можна закрити, купити чи знищити, — весь час повторювала Олена Зварич, — бо вона — ірраціональна». Я це люблю.

Восени 1994 року, щойно колектив редакції обрав мене головним редактором, до редакції пожалував ... ревізор. Незнайомець, прочинивши двері кабінету Л.С.Янюк, що був першим на поверсі з боку ліфта, стиха перепитав: «Тут можна подати заявку на виграш «Таврії?».

25 років — це ще не 100, але вже й не п’ять. Це ціле життя країни, описане й надруковане на сторінках формату А3. Це історії людей, які цю країну створили, збудували і продовжують зміцнювати.

Щасливі ти і я, коли з нами «Україна молода»! Цей рекламний слоган «УМ» зразка 1999 року залишається для мене, колег та читачів актуальним і сьогодні. Незважаючи на те, що ми всі подорослішали, а країна уже більше двох років змушена воювати.

Збіг подій, які відбуваються у світі і в нашій Україні, думаю, не залишить байдужими нікого. Про панамські папери свою думку скажуть спеціалісти цього профілю, «Україна молода» це питання, бачу, тримає на контролі.

Як і багатьом народам світу, українцям випала нелегка доля, чималі труднощі на шляху здобуття своєї незалежності, дер­жавного суверенітету.

Коли народився мій син, я підстерігала моменти його пробудження, щоб занурити обличчя в його тепле і ще вогке від сну тільце, вдихнути найрідніший і найдорожчий запах на світі, що не зрівняється з найвитонченішими і найвишуканішими парфумами світу.

Нас не так багато в українській пісенній Культурі. Тих, хто працює для неї осмислено, щиро і віддано. Поодинці нас легко розчавлять, як жалюгідних хробаків, давши трохи побавитися в шоу-бізнес.

Для мене «Україна молода» в середині 90-х стала взірцем молодої і розкутої журналістики, яка вигідно відрізнялася від совкового «партійного» стилю i водночас не переходила межі жовтої преси, лишаючись інтелігентною і до глибини душі українською.