Збентежена і розбурхана, дезорієнтована фоновими шумами, країна навпомацки йде в наступний день, готова вибухнути черговою революцією або на крайняк – виборами.
І так хочеться їй сказати: відпочити б тобі, країно! Ну візьми відпустку, відключи телефон, переключись, не хавай шопопало!

Серед українських політиків доби Незалежності довго залишалася найзагадковішою, а тепер стала вже повністю розкритою та добре зрозумілою особистість Юлії Тимошенко.

Було б дуже добре, якби хтось провів журналістське розслідування цькування Віктора Ющенка та його сім’ї. На це Партія регіонів за допомогою Москви витратила чималі кошти.

Минуло 25 років відтоді, як Україна проголосила Незалежність. Саме проголосила. Колишній Союз затріщав по швах: Прибалтика відділилася, на Кавказі заворушення, Середня Азія проявляла непокору, Молдова більше почала горнутися до Румунії.

Вони не герої, не улюбленці дітей, не натхненники, не винахідники, не вчені. Вони з’являються тому, що у кожному з цих осіб сидить черв’як незакопаного досі совєцького ідола Леніна, який проїдає їм мозок.

Ми, українці, — одна з найбільших націй Європи, базовий етнос у формуванні індо-європейської спільноти, переживаємо одну з найважчих сторінок нашої історії. Відбувається жорстока битва за наше існування, за наше майбутнє. Ми переможемо тільки тоді, коли усвідомимо себе єдиною згуртованою нацією.

Події в державі змушують відповідальних керівників приймати конституційні рішення відповідно до цих подій. Так чинять президенти Франції і Туреччини, запроваджуючи у своїх країнах надзвичайний стан відповідно до обставин. На жаль, цього не сталося в Україні.

Прочитавши в «Україні молодій» за 11 травня ц.р. статтю Л. Іваннікової «Замість науки — що?», був і здивований, і вражений.